Громовиця
Антон Шаталов
Пріло дуже, запах цвілі, Старість, млявість, чорна чернь. Страшно грається, сміється, Веселиться зла мігрень.. Гримотить жага злочасна, Бахка гучно мов гармата, Наче й хочеться і ката, Але ж з ним прийдеться жить. Вечір, хмари затягнуло, Дощ не йде, лише гримить, Блискава сіяє дуже. Зверху прапор майорить, Рветься вітром, б'ється вітром, ЗвідотУди і туди, Падає, встає "О Гідро, Припини знущання ці, Вмри, не мучся, не плоди ти Голови свої лихі, Краще смерть ніж то терпіти, Краще смерть мені й тобі". Пріло, мокро, запах цвілі, Грім гримить, а дощ не йде. Чи вже все, чи ще щось буде, Чи по новій загуде?
2023-07-13 21:18:51
6
0
Інші вірші поета
Місяць... Аромат мандарини Монолог Гамлета Я не піду
Інші поети
Wificchi
@Wificchi
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3900
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11527