Блог
Всі
Втрата
Новини
Убивство Ірини Фаріон — це величезна втрата для української нації.
Всі ті люди, що зневажливо ставляться до її персони, котрі пишуть: "вмерла так вмерла", або навіть гірше — ви нецікаві живі організми. Ви боїтеся висловитися проти натовпу, якому закинули: "А Фаріон погана, треба її гнобити", і ви будете уподібнюватися тому стадові й надалі, адже: "якщо я висловлюся, що підтримую людину, котру багацько хто, м'яко кажучи, не любить, то мене перестануть любити".
Тож ми втратили рупора, котрому було однаково на те, що про неї подумають, ми втратили людину, котра рубала правду, і дуже гірку правду. Ми втратили постать, що змогла розкрити очі мільйонам заблукалим овечкам на те, що таке нація, як відстоювати її існування, для чого нації потрібна мова і як її захищати, мову.
Ті хто тішаться кончині Ірини Дмитрівни — я не знаю як Бог дав вам це право — жити (адже Він вчить вселюбові і взаємоповазі. А радіти смерті це, не побоюся цього слова, гріх) Ті хто стверджують, що не поважають професора Фаріон, то почніть поважати себе, бо у вас явні проблеми із цим. Ті хто у скорботі — розділяю з вами цю тугу.
Нажаль, але на горизонті не видніється персона, котру можна було із гордістю прирівняти до пані Ірини, та й хто його знає, чи з'явиться така Людина з великої літери взагалі.
8
119
Втеча на роздоріжжі
Новини, Цікаве, Особисте
Хто ще не бачив, на моїй сторінці я опублікував свою новелу)
https://www.surgebook.com/draterius/book/vtecha-na-rozdorizhzhi
Не дивуйтеся, що автором зазначений пан Цвітковський, то лише мій творчий псевдонім
4
211
Книги
Всі
Вірші
Всі
...
Та чому ж ти лупаєш очима?
Та чому ж ти досі ще мовчиш?
Вітер дме і пурхають вітрила,
Моцне море хвилями бурчить.
Чайки гордо маять небесами,
А ворони з берега карчать,
Сонце в хмарах чудиться над нами,
Мова змовкла, очі не мовчать.
То чому ж і піна, і причали,
І усе на світі гомонить,
Тільки ми, з тобою замовчали,
Хоч очей нам мови не спинить.
2
0
49
Одкровення
Ти пишеш про горе, про біль й про нудоту,
Та все ж ти не пишеш про страх.
Боїшся очиськами глянути вгору,
І губишся в власних думках.
Для тебе кошмарні відмови "смертельні"
Боїшся ступити хоч крок.
Коли ж голова зафіксує нарешті
Цей вічний життєвий урок:
"Не бійся нічого: любити, хвалити,
Питати, стогнати, ревіть.
Навіщо, щоб правду святу не таїти,
У остраху вічному мліть?
Тоді лиш живеш — як ніщо не боїшся,
Тоді тільки люблять тебе!
Молю і прошу сам себе: "Ну прокинься!
Най страх твій навік пропаде!"
Тоді ж будеш мати і щастя, і волю,
Тоді будеш знати любов.
Пробуджуй неспинно в душі непокору,
Хай нею зажевріє кров!
І ти оживеш, заживеш на цім світі,
Позбудешся клятих страждань!
Лиш вирви із серця свого чорні кігті
Страхів і блідих зневірянь!
1
1
67
Ау, гир-гав, гир-гав...
Ти не на лапах, в тебе дві ноги?
О Боже, і хвоста не маєш, дадю?
Це що з тобою? Чорт мене бери,
Ти що, із ненормальних? Я не знаю,
Це як таке, аби не навкарачках?
Не гавкати й не бігать за котами?
Гулять без повідця, не клянчить пачку
Смачного корму "Клуб чотири лапи"?
Ти що таке, невже ти є людина?
Господаря свого не знаєш номер?
Я б подзвонив, та все ж така билина,
Не вмію то робить, бо я квадробер...
Ледь не забув:
Гав-гав, гав-гав-гав-гав,
Гир-гав, гир-гав, гир-гав, гир-гир-гир, гав.
І знаєш що, поки ще не пропав:
Ау, гир-гав, гир-гав, гав-гав, гир-гав!
1
0
173
