Блог
Всі
Книги
Всі
Вірші
Всі
Апофеоз
Яким ганебним є цей світ,
У сраку всі слова, що пишні,
Яким він є, то й опис мій,
Йому дорівнює, облиште
Оспівувать щасливі миті,
Що ним в помийку раптом злиті,
Що навіть цей лайновий твір,
Стікає кров'ю від рапір,
Що в нього мозок б'є.
І безпощадно все тікає,
Красиве кров все заливає,
І все це через світ брехні,
Від панування в ньому гадства,
Гнилого й купленого панства,
Котре керує в нім.
Мені б втікти кудись далеко,
Якщо існують в світі межі,
Емігрувати би за них,
Й байдуже, що не буде легко,
Бо там, здається так мені,
Не буде болю і любові,
Естетики у грішній крові,
Переживань, думок, образ,
Бажань, що викликають сказ.
Нічого там не буде, пустка,
А у пустелі буду я...
Тоді, шукаю я мотузку,
І досягнеться ціль моя.
1
0
42
за
Ти не помреш, ти будеш жити,
Такі як ти — не помирають,
У пам'ять людям проникають,
В душі живуть після кончини.
І може там десь є той рай,
В який ти зринеш, мов комета,
Я в пеклі згину, і нехай,
Без тебе зникне жить потреба.
4
0
116
Злам і підйом
Коли скрижалі сходять на узламі,
Перевороту, що приносить мир,
Рождається надія небувала,
І гине сум, розплату кормить гнів,
Коли ламається буденне випадково,
Руйнуються бажання і пориви,
Ніхто вже не згадає колискову,
Котру співала мати ще не сива.
Ніхто не буде думати про щастя,
Усі забудуть спокій і красу.
Як трісне навпіл мир, які там братства,
Які думки про світле, що творю?
За чим ридаю, нащо так роблю —
Ламаю зародкове і рожденне,
В пробудженні весни топчу траву,
На звалищі знаходжу нездійсненне,
Коли руйнуються хиткі й забуті мрії,
Коли рікою трупів я пливу.
Й навіщо жить? Для чого рятуватись?
Клепать побите й стомлене життя,
Куди нам рай, для чого в ігри гратись,
Немов зелене й радісне дитя?
Навіщо жити справжнім, не уявним,
Якщо буденне так тебе руйнує.
Чому жбурляють радісно снаряди
Туди, де сліз і сміху не почуєм?
Нащо тортури створюєм собі,
В риданнях день і ніч живемо друзі,
Не чуємо із верху: "ви творіть,
Не зупиняйтеся, не йдіть на півдорозі,
Гальмуйте розум, душу запускайте,
Нехай несеться тангом мов скаженна,
Дрібницями часу свого не гайте,
Живіть стосильно, думайте стосильно,
Летіть під небо, грайтеся панове,
Немов ті діти, радісні й зелені,
Відкиньте раціо, ввімкніть в собі дурне ви,
І дихайте повітрям у легені!
Топитись в Ґанґу мови хай не буде,
Бажання майте жити і творить!
Нехай розвіється страшна для нас нудота,
Нехай душа огнем рясним горить!
Нехай думки про відчай й нездійсненне
Пливуть подолані в скровавленій ріці,
Вмирати по бажанню — так ганебно,
Запам'ятаймо браття по біді!"
4
0
78
