Мертва
Антон Шаталов
У світі вимерла латина, Шумерська мова теж лягла, І так боюся, мов дитина, Що зникне раптом і моя. А як то стане, що ж то буде, Російську вивчать всі при всі, Англійську чутимемо люде, Щоб вмерти в полі, в чужині? Аби ж пошвидше у Європу, А на своє нам наплювать. Без мови зроблять з нас худобу, А німець як казав Тарас, Картоплю висадить у Шполі, А в Жмеринці підніме стяг, Почорно-червоно-пожовтий, І то уже його земля. А що були тут українці, Ніхто ніколи не згада. Без мови нашої в домівці, Ми розбредемсь по жебраках.
2023-07-08 22:57:02
7
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Н Ф
Про наболіле... Дуже актуально та влучно🙂
Відповісти
2023-07-09 10:50:21
Подобається
Інші вірші поета
Під ревкотіння димарів... 11 листопада Думка ІІ Революціонер
Інші поети
Lilya Foxyyy
@LillyFox
Doesnt Matter
@Doesntmatter
Схожі вірші
Всі
Сумую без тебе
Вікторія Тодавчич
Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.
53
39
1338
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10904