Падав торішній сніг, Я більше не знаю, Як жити далі Всі думки лише про тебе. Кожну ніч я бачу силуети - Силуети нашого щастя, Які ніколи не будуть реальністю. А в голові лише одне: "Любити мене не буде ніхто".... Я так люблю весну, Але у серці весь рік зима. Хочу потеплішати хоч трохи, Забутись у мареві сонця, Але я знову утікаю в себе. Вбий мене... Вбий до кінця, щоб я не хвилювалася. Забери ці думки та вміння відчувати. Почуття мене вбивають. І знову буде літо, Я не зніму свій светр, Не треба зайвих слів та поглядів. Мені є за що вмирати, Повторюю собі щоб не здаватися. За все пробач мене. Я не стану плакати, Залишу це позаду. Тихо... Та я відчуваю твій подих, Провалююсь у темні обійми. Обійми тих силуетів, Занурююся, щоб більше не виплити. Втоплюся у своїй чорноті, Залишивши все позаду. Ми більше не побачимося, Я більше не відчую на собі твого дотику. Це так боляче... Але з місця я не зрушу. Буду стояти і дивитися в твої очі, Щоб запам'ятати останню мить. Але часу не вистачить, Рани більше не загоюються, Чи можливо це вже шрами такі червоні? Зайві слова ніколи не вийдуть з моїх уст. Але я буду повторювати, Краса твої очей захоплює, Потонути в цьому погляді все таки можливо. Кожна частинка твого тіла має естетику, Ти не заставиш мене замовкнути. Дотик... Хоч один дотик від тебе І я вже пливу, Я стану плавитися від цього, Бажаючи стати частиною тебе. Ти поцілуєш мене, Я задихнуся від почуттів, Буду падати, Чекаючи твоїх обіймів. Але... Я прокидаюся у холодному ліжку, Нема натяку на минуле, Губи все ж таки горіли, Ніби ти дійсно доторкнувся до них, Ніби це була правда. І як це все залишити? Що буде коли я піду? Попливуть стіни, птахи полетять. Сон більше не прийде, А я все залишуся сидіти на підлозі. *** Яскраво червоні плями окутують мене. Скільки ж минуло часу? Годинник на стіні показує за двадцять хвилин третя. А коли вже кінець? Який сьогодні день? Буду сидіти, Боючись підняти погляд, Бо там нічого немає, Все згинуло. Удар... Перший слабкий, Другий... Третій, Четвертий ... Рахунок вже не мав сенсу. Як давно ця кімната така червона? Найбільше боїшся, що все це буде продовжуватися. Але воно продовжується. Закривши вже свідомість, Не пам'ятаєш, що було далі.