2058
Звичайне життя наповнене дзвінками.
Зв'язок між людьми збагачує наше життя
та розфарбовує сірість буття.
Перетвори існування в життя.
Сьогодення розпочинається щодня. Початок не в звучанні будильника, а в першій зустрічі двох рідних поглядів.
Секунда за секундою, повільно сонце припиняє пестити бруківку та востаннє обіймає дахи багатоповерхівок.
Львівська квартира. Жінка крутиться на кухні, метушиться, ретельно ріже за столом, одночасно бурлять три каструлі та шкварчить сковорода. Дисплей телефона засвітився надписом «Донька», а потім на всю кімнату лунає мелодія дзвінка.
- Привіт, донечко, - промовила жінка, притиснувши телефон плечем до вуха і повернулася до плити.
- Матусю, вітання. Як там ви з татом?
- Та все добре. От сьогодні мав лекції, тому швидко вранці зібрався та втік. Навіть не поцілував, уявляєш?
- От хитрун, напевно знову налив собі в термос щось з градусом та й напевно непомітно виніс з собою гітару.
- Так, доцю, ми знаємо батька уже як облупленого. Наш шукач пригод дійсно хапнув гітару і я не помітила, старію.
- То він так рано точно не прийде. Напевно буде блукати площами та грати доки не вип'є останньої крапельки його червоного вина з термоса.
- Я це собі уявляю, тому зараз швидко щось придумаю для перекусу, складу в пластиковий контейнер та піду на пошуки свого коханого.
- Успіхів тобі. Передай йому, щоб наступного разу брав відразу тебе. А то що він веселиться без тебе?
- Кажу ж хитрун, бо втік під виглядом «на лекції», а тепер точно грає «Порнофільми» десь під ліхтарем. Скажи мені, доню, як ти там відпочиваєш? Без нас з батьком нудьгуєш.
- Так, звісно, - обидві ледь стримуючи сміх намагались дотримуватись серйозності.
- Батькові ще залишилось сім робочих днів, далі ми вирішили трошки витратити часу на відпочинок удвох і вже потім ми повернемось до столиці.
- Та ви не поспішайте. Квартира ціла, все файно.
- Твій старший брат обіцяв заглянути до тебе раптово, не побийтесь там при зустрічі.
- Ну хай він не чіпляється до моїх малюнків, завжди йому щось не те, то волосся нереалістичне, то очі непропорційні. Він часто такий бовдур.
- Припини ти! Твій брат. Ти його сестра. Згадай, кому він найдовше подарунки підбирає? Він турбується про тебе.
- Засранець він. Хоч і люблю його, - важко видихнула донька.
- Доцю, ну то все. Ввечері ще передзвоню, я біжу все складати та одягатися.
- Гарної вам прогулянки, матусю.
Швидкими та вмілими рухами досвідченої домогосподарки вона все зготоване переклала до спеціальних контейнерів, що з легкістю помістила до маленького ранця на спину. Через декілька хвилин вона востаннє подивилась в дзеркало та вийшла з квартири зачинивши за собою двері.
Львів. Місто, яке залишається незмінним. Ера технологій поглинула весь світ. Околиці Львова перетворились в технологічний рай, що розкинувся серед багатоповерхівок, але центр залишився тим Левом, яким його пам'ятають тепер уже сиві чоловіки та вічно молоді жінки. Атмосфера прекрасного, величного, чогось незабутнього та приємного. Бруківка, що частенько лякає своїми раптовими спусками чи деколи підйомами, трамваї, ох трамваї, вічні суперники черепах, але вони джентльмени, часто дарують фору в цих гонках, бо просто так вони б не ламались, правда?
Вечірній Львів. Центр. Площа. Червоне світіння від ліхтарів. Гра вуличних музикантів. Тут можна зустріти все, починаючи від звичайної гітари, дійшовши до кінця площі ти чуєш бонго.
Гітарист згорблено грає на своєму інструменті. У перервах між грою він робить ковток чи деколи два з свого термоса. Розслаблений погляд та очі, що радіють від звуків гітари. Вона спостерігала за ним. Вже три пісні підряд і він тепер підняв голову. Помітив своє Чудо. Остання пісня. Він вибрав її улюблену з свого репертуару. У відповідь отримав чарівну посмішку. Після закінчення він вклонився публіці та отримав шквал оплесків, підійшовши до нього подарувала водночас осудливий погляд, що закінчився обіймами та радістю.
Тепло, спорідненість, бажання. Тільки від одного доторку до нього її накрило з головою теплі та приємні емоції. Відчуття, що вона його, а він її, вони належать один одному, а світ давно покорений ними. Бажання бути поруч не зникло за роки життя під одним дахом, небом, світом.
Чоловік склав гітару до футляру і вони тримаючись за руки покрокували в сторону найближчого парку. Його рука доторкнулась до її, дійство не залишило його байдужим. Хворе серце стукотіло ніби щойно спійманий птах, якого запроторили до клітки. Він обійняв її рукою та притиснув до себе, наклонивши до неї свою голову, то відчув її аромат, той що став його наркотиком на все життя. Солодкі нотки перепліталися з терпкістю, він розчинявся в ній, вона була йому вином, молодим білим, яке він хотів водночас випити все до останньої краплини, але обов'язково залишити трошки на наступний день, так кожного дня, кожної хвилини, одна вона на тепер і назавжди.
Вони дійшли до паркової зони та угледіли лавку. Присівши, вона витягла їжу, він знову був здивований її турботою про нього. Їжа була неймовірна, спочатку він облизав свої губи, а далі проліз до неї, щоб посмакувати її губами. Поцілунки, обійми та просте сидіння притулившись плече об плече.
Наступав вечір і пора було повертатись додому. Вона дістала свою пачку з цигарками, а він як СЕР протягнув свою запальничку, в свою чергу витяг трубку та прикурив її також. Сонце вже сіло. Місяць схований за хмарами. Двоє по парковій доріжці, освітленій білим світлом ліхтарів, взявшись за руки, спокійно крокують.
Львів знову став притулком для кохання.
І це я вам скажу не востаннє.
17.03.18
Зв'язок між людьми збагачує наше життя
та розфарбовує сірість буття.
Перетвори існування в життя.
Сьогодення розпочинається щодня. Початок не в звучанні будильника, а в першій зустрічі двох рідних поглядів.
Секунда за секундою, повільно сонце припиняє пестити бруківку та востаннє обіймає дахи багатоповерхівок.
Львівська квартира. Жінка крутиться на кухні, метушиться, ретельно ріже за столом, одночасно бурлять три каструлі та шкварчить сковорода. Дисплей телефона засвітився надписом «Донька», а потім на всю кімнату лунає мелодія дзвінка.
- Привіт, донечко, - промовила жінка, притиснувши телефон плечем до вуха і повернулася до плити.
- Матусю, вітання. Як там ви з татом?
- Та все добре. От сьогодні мав лекції, тому швидко вранці зібрався та втік. Навіть не поцілував, уявляєш?
- От хитрун, напевно знову налив собі в термос щось з градусом та й напевно непомітно виніс з собою гітару.
- Так, доцю, ми знаємо батька уже як облупленого. Наш шукач пригод дійсно хапнув гітару і я не помітила, старію.
- То він так рано точно не прийде. Напевно буде блукати площами та грати доки не вип'є останньої крапельки його червоного вина з термоса.
- Я це собі уявляю, тому зараз швидко щось придумаю для перекусу, складу в пластиковий контейнер та піду на пошуки свого коханого.
- Успіхів тобі. Передай йому, щоб наступного разу брав відразу тебе. А то що він веселиться без тебе?
- Кажу ж хитрун, бо втік під виглядом «на лекції», а тепер точно грає «Порнофільми» десь під ліхтарем. Скажи мені, доню, як ти там відпочиваєш? Без нас з батьком нудьгуєш.
- Так, звісно, - обидві ледь стримуючи сміх намагались дотримуватись серйозності.
- Батькові ще залишилось сім робочих днів, далі ми вирішили трошки витратити часу на відпочинок удвох і вже потім ми повернемось до столиці.
- Та ви не поспішайте. Квартира ціла, все файно.
- Твій старший брат обіцяв заглянути до тебе раптово, не побийтесь там при зустрічі.
- Ну хай він не чіпляється до моїх малюнків, завжди йому щось не те, то волосся нереалістичне, то очі непропорційні. Він часто такий бовдур.
- Припини ти! Твій брат. Ти його сестра. Згадай, кому він найдовше подарунки підбирає? Він турбується про тебе.
- Засранець він. Хоч і люблю його, - важко видихнула донька.
- Доцю, ну то все. Ввечері ще передзвоню, я біжу все складати та одягатися.
- Гарної вам прогулянки, матусю.
Швидкими та вмілими рухами досвідченої домогосподарки вона все зготоване переклала до спеціальних контейнерів, що з легкістю помістила до маленького ранця на спину. Через декілька хвилин вона востаннє подивилась в дзеркало та вийшла з квартири зачинивши за собою двері.
Львів. Місто, яке залишається незмінним. Ера технологій поглинула весь світ. Околиці Львова перетворились в технологічний рай, що розкинувся серед багатоповерхівок, але центр залишився тим Левом, яким його пам'ятають тепер уже сиві чоловіки та вічно молоді жінки. Атмосфера прекрасного, величного, чогось незабутнього та приємного. Бруківка, що частенько лякає своїми раптовими спусками чи деколи підйомами, трамваї, ох трамваї, вічні суперники черепах, але вони джентльмени, часто дарують фору в цих гонках, бо просто так вони б не ламались, правда?
Вечірній Львів. Центр. Площа. Червоне світіння від ліхтарів. Гра вуличних музикантів. Тут можна зустріти все, починаючи від звичайної гітари, дійшовши до кінця площі ти чуєш бонго.
Гітарист згорблено грає на своєму інструменті. У перервах між грою він робить ковток чи деколи два з свого термоса. Розслаблений погляд та очі, що радіють від звуків гітари. Вона спостерігала за ним. Вже три пісні підряд і він тепер підняв голову. Помітив своє Чудо. Остання пісня. Він вибрав її улюблену з свого репертуару. У відповідь отримав чарівну посмішку. Після закінчення він вклонився публіці та отримав шквал оплесків, підійшовши до нього подарувала водночас осудливий погляд, що закінчився обіймами та радістю.
Тепло, спорідненість, бажання. Тільки від одного доторку до нього її накрило з головою теплі та приємні емоції. Відчуття, що вона його, а він її, вони належать один одному, а світ давно покорений ними. Бажання бути поруч не зникло за роки життя під одним дахом, небом, світом.
Чоловік склав гітару до футляру і вони тримаючись за руки покрокували в сторону найближчого парку. Його рука доторкнулась до її, дійство не залишило його байдужим. Хворе серце стукотіло ніби щойно спійманий птах, якого запроторили до клітки. Він обійняв її рукою та притиснув до себе, наклонивши до неї свою голову, то відчув її аромат, той що став його наркотиком на все життя. Солодкі нотки перепліталися з терпкістю, він розчинявся в ній, вона була йому вином, молодим білим, яке він хотів водночас випити все до останньої краплини, але обов'язково залишити трошки на наступний день, так кожного дня, кожної хвилини, одна вона на тепер і назавжди.
Вони дійшли до паркової зони та угледіли лавку. Присівши, вона витягла їжу, він знову був здивований її турботою про нього. Їжа була неймовірна, спочатку він облизав свої губи, а далі проліз до неї, щоб посмакувати її губами. Поцілунки, обійми та просте сидіння притулившись плече об плече.
Наступав вечір і пора було повертатись додому. Вона дістала свою пачку з цигарками, а він як СЕР протягнув свою запальничку, в свою чергу витяг трубку та прикурив її також. Сонце вже сіло. Місяць схований за хмарами. Двоє по парковій доріжці, освітленій білим світлом ліхтарів, взявшись за руки, спокійно крокують.
Львів знову став притулком для кохання.
І це я вам скажу не востаннє.
17.03.18
Коментарі