Альт ходив кімнатою, щось бурчачи під ніс. Віл хвилини три просто стежила за демоном, а потім зважилася запитати:
- Щось сталося? Ти сам не свій.
- Ну... таке. По роботі проблемки. Напружило начальство.
- Та чого ти так переживаєш?
- Кхм... Це ти можеш вилетіти з універу і піти в АТБ, Мак або взагалі у вебкам. У нас демонічної вільної каси, на жаль, немає. А за пройоби нагинають так, що тобі краще не знати.
Віл кивнула.
- Ок, а пекельний Онліфанс у вас є?
------
- Мені дуже цікаво знаєш, що? - демон виглядав задумливо.
- Що?
- Чому за стільки років існування виду ви не сформували уявлення про душу, віддавши це жерцям і езотерикам? Це ж просто Клондайк для нас. Ви реально не розумієте, що таке душа. Намагаєтеся її нам продати. Смішно просто.
- Не зовсім зрозуміла.
- Ви вважаєте, що це як квартира або машина. Тільки от усе навпаки. Квартира намагається продати господаря. Коли чергова тушка з гемороєм, вбитою печінкою і рудиментами інтелекту намагається продати душу, я просто верещу.
---
- До речі, задумався ось про що. А чому ти не злякалася, коли я з'явився? Ну, це цілком нормальна психічна реакція. Адже ти ж раніше демонів не бачила. А я, кхм... Цілком переконливий.
- Альт, я пережила пандемію, війну і двогодинний концерт Поплавського. Ти серйозно впевнений, що потойбічний мужик із рогами може викликати в мене жах?
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку