- Я тебе зараз в одне місце відведу. Це дуже специфічний заклад. Він існує на межі матеріального і нематеріального. Там збирається туса таких, як я, вищі темні маги, чорти, відьми та інші. Звісно, люди тільки за запрошеннями.

- Ого... ти мене візьмеш туди з собою?

- Ага. Тільки поводься природно. Без "ніхуя собі, це ж дракон", ок?

- Я постараюся...

Альт змахнув пазуристою рукою, і посеред кімнати з'явився мерехтливий прохід у міжсвіт.

- Просто увійди туди зі мною. І не дивись на всі боки. Інакше заблукаєш.

- А там що, багато доріг? - уточнила Віллоу.

- Стільки, скільки накреслив твій розум. А в тебе він, кхм... як генератор випадкових чисел.

- Гаразд, майстре метафор. Погнали.

---

- Це... все? Я думала...

- Спецефекти не завезли, мала. Ми просто опинилися там, де мали опинитися. Сідай за вільний столик, а я зараз замовлю щось прикольне. Тільки прошу тебе, не нажрись, як на днюсі в Ксюхи.

- Ксени...

- Хуєни. Головне - тримай себе в руках. Місце, може, й не матеріальне, але розвезе тебе по-справжньому. Тобто, в лайно.

- Окей, татку. Неси щось не дуже вбивче.

Альт поманив пазуристим пальцем ікластого офіціанта, що нагадував помісь мавпи з левом і ще кимось, кого Віл не змогла ідентифікувати.

- Мені один "Одуплітель", фірмовий. Малій - келих "Туалетного паперу".

Офіціант кивнув і розчинився в повітрі.

Відьма здивовано глянула на товариша:

- Туалетний папір?

- Ага. Тому, що обісратися, яке круте! - демон дзвінко розреготався.

За кілька хвилин лев-мавпа матеріалізувався біля їхнього столика, злегка налякавши Віллоу. Однак вона постаралася не подавати виду, сподіваючись, що тут не всі вміють відчувати емоції.

Альтенуру видали великий кухоль рідини, що дивно пахла, і якусь додаткову ємність. Для дівчини ж подали тільки один келих чогось, що віддалено нагадувало коктейль з її улюбленого бару. Добре, що в ньому не плавали кажани або нутрощі немовлят.

- А чого в тебе два напої?

- У кухлі рідке ракетне паливо, а це до нього окислювач. Разом просто ульот. Можна і чистяком херачити, але я естет.

- Охрініти... Тоді що в мене? Метиловий спирт навпіл із сірчаною кислотою?

- Я не планую тебе труїти. Та й ужрати в мотлох, як уже говорив раніше, теж.

Відьма боязко відхлебнула з келиха. Питво й справді нагадувало коктейль, на кшталт Дайкірі. Тільки міцніше. А ще воно було...

У той момент, поки Віл намагалася підібрати слово, її труснуло. Прямо, як під час поїздки гірською дорогою, коли ти не пристебнувся, а везе тебе батя...

- Ну, як тобі? - хитрі очі Альта випромінювали кілотонни підступу, і він навіть не планував це приховувати.

Віл різко випросталася. Тіло почало нагріватися. Долоні спітніли, і вона вирішила, що їй зараз стане погано. Тільки от не вгадала. Усередині її тіла струменіла енергія. Їй було настільки добре, що хотілося вскочити на цей величезний дерев'яний стіл, увімкнути з телефона якийсь трек і трусити під нього дупою, одночасно обертаючи головою, щоб волосся, як у гітаристів крутих гуртів, таке вжух-вжууух.

- Ніхера собі, - прокоментувала дівчина свої відчуття.

Альтенур показав великий палець:

- Я ж казав, прикольне місце. І бухло тут норм. А не ці ваші всраті Пінаколади та інші дитячі лимонади. Туалетний папір допомагає зняти типу все, що заважає відчути життя на повну котушку. І залежності не викликає. Люди можуть хоч жопу порвати на британський прапор, а таке пійло не винайдуть.

У цей момент двері бару відчинилися і в них не без зусиль протиснулася голова монстра.

- Один "Роз'їби вагон" мені, і по "Крижаній сраці" братанам.

Негайно в отвір протиснулися ще дві зубасті голови.

- О, драконч-і-ік! - з усмішкою сказала Віл.

- Ти дивись. Обійшлася без "ніхуя собі". Ось, що бухло животворяще робить. Гаразд. Давай, я розплачуся за все, і назад.

Відьма втупилася на друга:

- Як? Прям зараз? Та я тільки почала! - вона залпом осушила келих і ледь не розбила його об стіл.

Поруч тут як тут опинився офіціант.

- Бажаєте повторити?

Віл відчувала, що може зараз хоч вогнем дихати, не гірше за того, хто зараз у дверях стирчав трьома головами. Звичайно ж, їй хотілося повторити. Тільки ось Альт заперечно мотнув головою:

- Ні, нам рахунок. Мала зараз трощити все почне, хер розплачуся потім.

- Зрозумів! - підморгнув офіціант і на столі з'явився папірець із рахунком.

Утім, мову Віл не розуміла від слова зовсім.