- Так, дівчатка. Все зробили, як у книзі? - Віллоу розставила свічки, як на картинці, і допитливо втупилася на подруг.

- Начебто так. Намалювали. Ламен зі срібла? - уточнила Діана. Ксена промовчала. Вона взагалі прийшла тільки тому, що теж хотіла бути крутою відьмою.

- Ну, так. Я замовляла спеціально. Три пари сережок, дві каблучки і мамин старий ланцюжок переплавила. Тож цей довбаний ламен гарантовано срібний.

- Починаємо?

- Починаємо.

--

- Ні, Віл. Херня справа. Ніхто не прийшов. Даремно прикраси перевела. І свічки такі дорогі у вигляді чортів...

- Блін. Щось точно не так зробили. - Віллоу невдоволено насупилася. - Начебто ж усе за книжкою. Ти казала, що має спрацювати.

- Мені Ігор сказав, що в нього вийшло, - Діана розвела руками. - Він справжній демонолог. Сказав, що п'ять років уже цим займається. І з демонами мало не чай п'є вечорами. Щоправда, у нього шизофренія...

- Бля, Діанко, ти серйозно? Ми робили ритуал за порадою шизика?

- Ой, Віл, не починай. Хто зараз нормальний? Є лише не діагностовані.

- Ти його захищаєш, тому що ви зустрічаєтеся.

- Нічого подібного. Просто він шарить! Визнай вже, що облажалася.

- Що? Я?!

- Тобі тільки маршрутку викликати, а не демонів. Пішли, Ксено...

---

Віл прибирала кімнату, розуміючи, що батьки не зацінять приколу, і знову потягнуть її до психолога. Свічки встигли накапати на підлогу, і тепер вона повзала на колінах із феном і шматком туалетного паперу, намагаючись привести все до відносного ладу.

- Так, демонологія це вам не хрін собачий. Приблизно, як лінгва латина.

Віллоу ледь не обісралася. З тієї простої причини, що квартиру замикала на два замки, а голос був чоловічим.

- Хто тут? - крикнула вона в порожнечу. Точніше, кудись у бік книжкової шафи. Рука сама потягнулася за ритуальним кинджалом.

- Цю силумінову херню можеш засунути собі в дупу, чесно кажучи. Триста гривень вона не коштує. Максимум - сотка. На Аліку купила?

- Хто, бляха, тут?! Що за тупі жарти? Ігор? - відьма відчувала, що руки починають зрадницьки тремтіти.

- Я, бляха, тут. Ти ж типу викликала? Ваш Убер прибув. Хехехехе.

Перед нею, просто в батиному кріслі, біля тієї самої шафи, сидів справжній демон. З темно-червоною шкірою, рогами і всім іншим. І це точно був не якийсь всратий косплеєр. Або це був дуже заможний косплеєр, враховуючи якість... І відбитий наглухо, якщо вліз в її хату і ховався до цього моменту.

- Ніхера собі... - це Віл сказала вже вголос. - Справжнісенький...

- Ага. Усі так реагують зазвичай. Деякі починають молитви читати. Щоправда, які попало. Не шарять. Ну та й хер з ними. Все одно мені воно, як мертвому припарка.

- Чорт... чоооооорт...

- Він самий. Ну, точніше, демон. Чорт - дещо інша сутність. Якщо ти не в курсі.

- Тобто... у мене вийшло?

- Взагалі-то, ніхера в тебе не вийшло. Як і у всіх сраних демонологів - недоучок, які думають, що закликати й утримати демона можна якоюсь хернею з інтернету і брязкальцем зі срібла. Тут ціла наука. Ну і... нам має бути цікава пропозиція.

- Душа?

- Мала, ти уявляєш, скільки часу нам пропонують душі. Їх, як курячого гівна на птахофермі твого дядька. Мільярди довбаних душ. Тому від них толку приблизно, як від твоєї залізяки з Аліекспресу. Та й тут ви тупо не шарите за це.

- Так ти...

- Шо я? Ти присядь, поговоримо.

Віллоу взяла стілець і сіла навпроти співрозмовника.

- Смішно так. Типу, як ти прийшла на психотерапію, а я щас тебе послухаю, скажу якусь херню, дам кілька завдань і візьму п'ятсот гривень. - демон дивився на відьму, як на дурочку, а та не розуміла, як реагувати.

- І що ти хочеш від мене? Чому прийшов, якщо в мене нічого не вийшло?

Рогатий витримав паузу і відповів:

- Взагалі, я не до тебе прийшов. Тут, по сусідству, справа була. А я помітив ваш ритуал, так би мовити. І вирішив суто для приколу зазирнути. Почекав, коли ці дві дурепи підуть. Вони навіть у демонів не вірять. Нахер приперлися, не зрозуміло. Утім, у вас, людей, усе так. Із церквою, психотерапією, виборами. Ви не вірите в результат, але чомусь ідете.

- Я вірила.

- Ну, молодець, чо. Ось, дива відбуваються там, де їх чекають. - усміхнувся демон. - До речі, я так і не представився. Ім'я для людей у мене є окреме. Реальне тобі просто буде нереально вимовити. Загалом, зови мене Альтенур. Або просто Альт.

- Воу... а я Віллоу. Ну, взагалі мене Лера звуть. Валерія. Але я вирішила, що відьма Лера звучить якось дуже по-жлобськи.

- Ага, як ці потомствені чаклунки з у тридесятому поколінні, - погодився Альт. - А що стосується моїх інтересів до тебе, то поки що вони впираються в чисту цікавість. Є в тобі щось.

- Що?

- Ні, ніякого "Лєра, ти обрана" не буде. Чисто ти мені симпатична. Так, ти просто херка - шизотеричка з першого курсу педучилища. Але кумедна.

- Ну, і на тому спасибі. Хоча я не херка...

- Та мені посрати, якщо чесно. Я це чисто за першим враженням сказав, а не щоб тебе під'їбати. Серйозно. Хоча...

- Хоча що?

- Під'їбувати людей - це святе! - відповів Альтенур і розреготався.