Перший шкільний день
3 Розділ
***
Я прокинулась уже ввечері.Чорт!Завтра ж у школу. Бліін, а так не хочеться.
—О Боже!Невже!?-,Соня почала верещати на весь будинок.
До її кімнати налякано увірвалася мама, а вже за мить за її спиною стояв і батько.
—Доню, що трапилось!?-,мати знервовано стояла, заломлюючи кисті рук і пальців.
—Нічого, матусю, пробач.- Софія опустила голову і винуватості глянула на матір.
—Ну, якщо все точно гаразд, то я піду.
—Так, матусю, іди.
Ви запитаєте,ч ому ж вона так заверещала?Та тому що вона зрозуміла дещо, і враз в неї вже з'явилось бажання йти до школи.
***
—Чорт!Треба щось придумати.Завтра треба бути на висоті, а раптом він перевівся до нашої школи, чи переїхав сюди назавжди!? Клас.
Софія сіла на стілець, розглядаючи варіанти суконь, в яких вона завтра піде.Вона трохи хвилювалася. А що, як він дійсно перевівся до її школи, і їй доведеться щодня бачити його?Та вона ж зійде з розуму!Та ні, бути такого не може. Чи може?Короче, треба на всяк випадок підготуватись:одягнути найкращу сукню з свого гардеробу, взути взуття на підборах, зробити зачіску,манікюр,нафарбуватись....Думаю, ви розумієте...Всі ці жіночі штучки...
Ранок...Тепла постіль...Сонні очі...Але враз в голові промайнула думка про вчорашнє, і про те,що сьогодні вже настало. Дівчина кулею вирвалася з обіймів свого теплого ліжечка, і з такою самою швидкістю побігла збиратись.
— Щооо!?Як це шоста?У мене всього три години?3 години!Блін, як так?Я ж вже запізнююсь!
(Ну,думаю,ви зрозумієте.Ці дівчата...Вони такі).
Одягнувши своє червоне плаття, що підкреслювало ідеальну фігуру дівчини, їй залишалось тільки трішки підкреслити свою красу обличчя, тобто нафарбуватись.
Через пів години Софія вже виходила з дому. До школи їй іти не далеко, але самій сумно, тому вона кожен раз чекає на подружку,якій треба пройти втричі більшу відстань. Але дружба є дружба.
І ось вони вже на шкільному подвір'ї. Всі святково виглядають, вся ця метушня, першокласники, і....Вони... Найбільш поважний клас їхньої школи(вірніше три—А, Б і В)—Одинадцятикласники.Тобто цьогорічні випускники. Мабуть, вони тільки-но починають розуміти, що це все—початок їхнього дорослого життя, початок перешкод на шляху до успіху, початок труднощів на шляху до світла...Певно,це буде перший їхній складний рік і останній, проведений у цій школі.
Незважаючи на всі її недоліки, вона стала для них другим домом, директор—другим батьком, а класний керівник—другою матір'ю. Вони любили всіх своїх вчителів, і навіть тих, в яких на уроках отримували лише двійки,любили свою класну кімнату, хоча зовсім не доглядали за її порядком.Все це стало для них своїм, і таким рідним. Вони тільки-тільки звикли до цієї атмосфери постійного шуму, метушні...Лише почали розуміти, як вони до цього звикли...І вже починають шкодувати, що от-от, і їм усім доведеться доведеться покинути це приміщення, в якому вони провели все своє безтурботне дитинство, свою юність, і врешті-решт, вони тут виросли і їх тут виховали. Доведеться покинути це все назавжди. Ехх...Всі сумно зітхають, а на очах одинадцятикласниць виступають сльози. Всі розуміють, що ніхто з них більше ніколи не побачить ці, ще такі юні та веселі, обличчя. Та годі ж вже про сумне. Вже минула шкільна лінійка, і всі учні невпевнено крокують на свої перші в цьому році уроки.
Зайшовши в клас, Соня побачила вільне місце на третій парті. Воно було останнє. Софія не хотіла сидіти сама, і хотіла запропонувати пересісти до неї Лізі. Але повернувшись назад, вона побачила свою подругу, яка фліртувала з однокласником. Дівчина
важко зітхнула і засумувала, але втручатись не хотіла.
Вже пролунав перший дзвінок на перший урок, відчинились двері і в клас зайшла така рідна всім людина—їхня вчителька.
—Доброго дня, діти!-,вона здавалось, весело, але все ж із нотками суму привіталась і побажала нам хорошого навчального року.—Діти.Я хочу вас познайомити з новим членом нашої невеличкої сім'ї (нічого собі,невеличкої ,31 учень це тобі не діти в садочку).Відкриваються двері, і.....
***
Я прокинулась уже ввечері.Чорт!Завтра ж у школу. Бліін, а так не хочеться.
—О Боже!Невже!?-,Соня почала верещати на весь будинок.
До її кімнати налякано увірвалася мама, а вже за мить за її спиною стояв і батько.
—Доню, що трапилось!?-,мати знервовано стояла, заломлюючи кисті рук і пальців.
—Нічого, матусю, пробач.- Софія опустила голову і винуватості глянула на матір.
—Ну, якщо все точно гаразд, то я піду.
—Так, матусю, іди.
Ви запитаєте,ч ому ж вона так заверещала?Та тому що вона зрозуміла дещо, і враз в неї вже з'явилось бажання йти до школи.
***
—Чорт!Треба щось придумати.Завтра треба бути на висоті, а раптом він перевівся до нашої школи, чи переїхав сюди назавжди!? Клас.
Софія сіла на стілець, розглядаючи варіанти суконь, в яких вона завтра піде.Вона трохи хвилювалася. А що, як він дійсно перевівся до її школи, і їй доведеться щодня бачити його?Та вона ж зійде з розуму!Та ні, бути такого не може. Чи може?Короче, треба на всяк випадок підготуватись:одягнути найкращу сукню з свого гардеробу, взути взуття на підборах, зробити зачіску,манікюр,нафарбуватись....Думаю, ви розумієте...Всі ці жіночі штучки...
Ранок...Тепла постіль...Сонні очі...Але враз в голові промайнула думка про вчорашнє, і про те,що сьогодні вже настало. Дівчина кулею вирвалася з обіймів свого теплого ліжечка, і з такою самою швидкістю побігла збиратись.
— Щооо!?Як це шоста?У мене всього три години?3 години!Блін, як так?Я ж вже запізнююсь!
(Ну,думаю,ви зрозумієте.Ці дівчата...Вони такі).
Одягнувши своє червоне плаття, що підкреслювало ідеальну фігуру дівчини, їй залишалось тільки трішки підкреслити свою красу обличчя, тобто нафарбуватись.
Через пів години Софія вже виходила з дому. До школи їй іти не далеко, але самій сумно, тому вона кожен раз чекає на подружку,якій треба пройти втричі більшу відстань. Але дружба є дружба.
І ось вони вже на шкільному подвір'ї. Всі святково виглядають, вся ця метушня, першокласники, і....Вони... Найбільш поважний клас їхньої школи(вірніше три—А, Б і В)—Одинадцятикласники.Тобто цьогорічні випускники. Мабуть, вони тільки-но починають розуміти, що це все—початок їхнього дорослого життя, початок перешкод на шляху до успіху, початок труднощів на шляху до світла...Певно,це буде перший їхній складний рік і останній, проведений у цій школі.
Незважаючи на всі її недоліки, вона стала для них другим домом, директор—другим батьком, а класний керівник—другою матір'ю. Вони любили всіх своїх вчителів, і навіть тих, в яких на уроках отримували лише двійки,любили свою класну кімнату, хоча зовсім не доглядали за її порядком.Все це стало для них своїм, і таким рідним. Вони тільки-тільки звикли до цієї атмосфери постійного шуму, метушні...Лише почали розуміти, як вони до цього звикли...І вже починають шкодувати, що от-от, і їм усім доведеться доведеться покинути це приміщення, в якому вони провели все своє безтурботне дитинство, свою юність, і врешті-решт, вони тут виросли і їх тут виховали. Доведеться покинути це все назавжди. Ехх...Всі сумно зітхають, а на очах одинадцятикласниць виступають сльози. Всі розуміють, що ніхто з них більше ніколи не побачить ці, ще такі юні та веселі, обличчя. Та годі ж вже про сумне. Вже минула шкільна лінійка, і всі учні невпевнено крокують на свої перші в цьому році уроки.
Зайшовши в клас, Соня побачила вільне місце на третій парті. Воно було останнє. Софія не хотіла сидіти сама, і хотіла запропонувати пересісти до неї Лізі. Але повернувшись назад, вона побачила свою подругу, яка фліртувала з однокласником. Дівчина
важко зітхнула і засумувала, але втручатись не хотіла.
Вже пролунав перший дзвінок на перший урок, відчинились двері і в клас зайшла така рідна всім людина—їхня вчителька.
—Доброго дня, діти!-,вона здавалось, весело, але все ж із нотками суму привіталась і побажала нам хорошого навчального року.—Діти.Я хочу вас познайомити з новим членом нашої невеличкої сім'ї (нічого собі,невеличкої ,31 учень це тобі не діти в садочку).Відкриваються двері, і.....
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(2)
Перший шкільний день
Супер!
Відповісти
2018-09-27 16:50:59
3
Перший шкільний день
@Margarita20 дякую)
Відповісти
2018-09-27 17:21:48
1