2 Розділ
Нарешті подруга з хлопцем наздогнали її і знову почали сміятись. Софії від цього легше аж ніяк не стало, але вона разом із ними почала сміятись.
—Ні, ну ти смієшся ще над нами?-,почала підколювати дівчину Ліза.
—Та блін, я ж тебе не впізнала!-,почала виправдовуватись Соня.
—Короче, проїхали. Краще познайомся-,вказала дівчина на хлопця, що весь час стояв поруч і за всім спостерігав.
Хлопець,на вигляд, був їхнім ровесником.Широкі плечі виглядали дуже привабливо, і так як погода була теплою, хлопець був в шортах і майці.Завдяки цьому було видно  його накачане тіло.Його очі так і тягнули, манили дівчину до себе. А посмішка...Його білосніжна сяюча посмішка,буквально  засліплювала Софію, і вона ледве втримувалась від спокуси поцілувати його.
—Привіт, я Тім.- нарешті почав розмову він.
—Привіт, а я Соня, тобто Софія. - ,вона подала йому свою руку.
Він нахилився і ніжно поцілував її, не зводячи погляду з очей Софії. Між ними пробігла якась іскорка, яку не помітили ні сама Соня, ані Тім. Зате все це помітила подружка, що стояла поруч, спостерігаючи за цією картиною, і милуючись.
Минуло уже секунд 5, а новий знайомий досі не відпускав руку дівчини. Софія різко витягнула свою долоню з його рук, і опустила свою голову.
—Пробачте, але мені треба йти -, вона обернулася, і попрямувала в напрямку свого дому.
—Софіє! -, крикнув їй навздогін новий друг. —Може ми проведемо тебе?
Дівчина зупинилась, повернулась і глянула спочатку на Тіма, а потім на подругу, яка ніби поглядом кричала їй:"Погоджуйся!"Дівчина й сама залюбки б прогулялась з ним, але чомусь вона відмовилася.
  —Ні, дякую,я хочу побути на самоті.
***думки Софіїї***
  От же я дурепа!Я ж могла погодитись!Чому я відмовилась?Він же мені подобається!Ніколи в житті собі цього не пробачу!
  Соня зайшла до своєї кімнати і з злості на саму себе гримнула дверима. Мама зрозуміла,що щось не так, але не стала розпитувати. Дівчина трохи злилась на себе, посиділа в соц. мережах, і заснула так і спавши до вечора. На щастя, уроків їй робити поки що не потрібно.
                                    ***
Я стояв в парку і читав свою улюблену книжку: Джек Лондон"Жага до життя".
Так як погода була сонячною, я був легко одягнений. Я стояв мовчки, і нікого не чіпав. Враз я почув  дзвінкий дівочий голос, що лунав на весь парк.
Я оглянувся, і спіймав на собі погляди двох вродливих красунь, одна з яких мені запала в душу. Вона відразу опустила голову і повернулась в інший бік, а інша так і стояла розглядаючи мене, мабуть, навіть не розуміли те, що я це вже помітив. Я посміявся і продовжив читати. "Ну нарешті!"-, подумав я, побачивши свою сестру, за якою я дуже сумував, адже ціле літо вона провела за кордоном на відпочинку. Їй 19, але виглядає вона так, наче їй не більше п'ятнадцяти.
Її темне волосся розвіював легкий вітерець, а карі глибокі очі заливались слізьми радості. Я дуже скучив, та й вона —теж. Обнявшись, ми так і йшли, не відпускаючи один одного.На мить я оглянувся на тих двох дівчат, але побачив лише одну з них, щоправда, вона була якоюсь дуже сумною, я побачив, що вона дивиться у мій бік, і швидко повернув голову в інший бік. Ми з сестрою класно проводили час:були на атракціонах, їли морозиво, гуляли в парку.Вона втомилася і поїхала додому, а я пішов продовжувати свою прогулянку. Чесно кажучи, я дуже хотів знову зустріти тих двох прекрасних дівчаток, з якими ми перекинулися поглядами приблизно годину тому. Я йшов думаючи про них, а вірніше про НЕЇ...Видно, вона дуже мені подобається. От же я дурень...Я ж закохався в неї з першого погляду!
Вона така....Така красива....Її руде волосся...А ці зелені веснянкуваті очі...Ну все...Я зійшов з розуму, і це остаточне твердження!Телепень!Як так можна було!І що ж мені тепер робити?Де мені її шукати!?
Я йшов,надалі роздумуючи, що мені робити,і....О,чудо!Я зустрів одну з цих "двійнят".Я вирішив все ж не втрачати цей шанс, і познайомитись.
Привіт,- я підійшов і привітався.—Я Тім.
—Привіт-, відповіла мені блондинка з красивими небесно-голубими очима.—А я Елізабет.Тобто Лізі, друзі кличуть мене саме так.
—Приємно познайомитись.
—І мені.О, моя подруга іде!Зараз я вас познайомлю.-весело проговорила моя нова знайома.
Вона тицьнула пальцем прямо, і там я побачив ту саму таємну незнайомку, що заполонила моє серце. Вона підходила все ближче і ближче...
Моя нова подруга викрикнула до неї, а вона чомусь повернулась і пішла в інший бік. Нам стало смішно і ми розреготались. Ми почали бігти  за нею і наздогнали її.Подружка почала їх підколювати а сама "принцеса" виправдовуватись. Так ми і познайомились. Дуже шкода,що вона так швидко пішла.Я пропонував провести її, але вона захотіла побути на самоті.Чорт!Я ж навіть номер телефону її не взяв!Ну гаразд. Щось придумаю ще. Тут же є ще її балакуча подружка. От зараз і дізнаюсь, де ж живе моя "злодійка".