Мой родны край

Яна Солдатенко

Я іду па бярозавай гаі Паміж тонкімі стваламі дрэў. Я жыву ў выдатным краі. Што выхоўваў мяне і сагрэў. Я іду па сцежках і плачу. Мне трэба сказаць: "Бывай. Твоё выхаванне не страчу, Не страчу, родны мой край. Цябе ў сваім сэрцы пакіну. І буду з табой да канца. Цябе забяру я ў магілу. Пакіну ўсё слегонца. Тваёй абаронай я буду. Абаронай палёў і лясоў. Ніколі цябе не забуду, Горад мой родны - Шклоў. З табой застануся навекі Мой родны, любімы край. Ты адзін замяніў мне ўсе лекі, Але ж бывай, бывай..." Я іду па бярозавай гаі Паміж тонкімі стваламі дрэў. Я жыла ў выдатным краі. Што выхоўваў мяне і сагрэў. _________ Когда нужна нормальная оценка по белорусскому)

2018-06-07 13:59:06

10

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (10)

Яна Солдатенко

@Михаил Глебов У нас 10-тибальная) Поэтому не всё так плохо😅

Відповісти

2018-06-07 19:06:51

Подобається

KaterinaMakarova

Так гэты шэдэур дзеля адзнакi?! Настаунiца павiнна паставiць "10"!!!!

Відповісти

2018-09-21 06:07:13

Подобається

Яна Солдатенко

@KaterinaMakarova Ох... Я такая вучаніца, што мне і сем за радасць будзе)

Відповісти

2018-09-21 08:23:47

Подобається

Схожі вірші

Всі

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

1539

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11167