ПІСНЯ ПЕРША

(P-I)

I. Флоквіл віддав наказ на негайний збір лисів хоробрих. Кожен ватажок мав виступи-ти зі своїми п’ятдесятьма лисами на територію Бревла, де і відбувався збір.

II. Вже ввечері ватажки: Габрей, Неквін, Белк, Форбій, Саквер, Вердей, прибули зі сво-їми військами. До того, як срібне око поглянуло цілком прибули ще сили: Варкула, Гілая, Лобера; всього нарахувалося близько п’ятсот разом із військом Бревла, де і був збір.

III. І виступили пізньої ночі, і всю ніч йшли. Прибули вранці коли сонце зійшло над лі-сом. Місце те було названо «ракура».

IV. Вишикувались лінією війська й кожен ватажок був зі своїми силами; головним був Флоквіл одноголосно.

V. Близько середини дня прибули війська Вагора. Сила чисельного війська, так що не міг вмістити їх ліс, і лисів було більше ніж дерев та трави. І стали вони морда до мо-рди, і зійшлись ватажки по середині обох військ.

VI. Похмурим стало небо й збирався дощ. Промовив тоді Флоквіл до Вагора: «Чю юнохс леве онхойю ліл нулеросулеве? Чю менехісо асоюну вайюсхіюхі ленем днехо? Юна_ухорвуйю енон vу осенаместі-на з меасоме. Лусоне леве-ла ваусйюлілерах_уті їсо йюсокл уну_меліон-не ліv:ті хоне леті-не. Юна_ухорвуйю Вагоре. Їхіті чса рі ху енудонею хонейюлі юну_со-ла? Лоюро лел дсо_кулроті ху дсун-не? ».

VII. Відповів тоді Вагор, так: «Не вірю я в богів. Віриш ти, то хай зійдуть і врятують тебе, бо не відступить лапа моя, і військо моє не піде. Не тобі наказувати. Нас сила чисе-льна, так, що ні одне військо не встоїть. Не встоїть і твоє, Флоквіле. Відійди з дороги якщо так хочеш повернутись до сім’ї, до лисенят чи до лисиці, бо інакше не лишить-ся живого жодного на місці цьому».

VIII. Засумнівався тоді Флоквіл, і зникла рішучість його, так, що попросив Вагора день на роздуми. Вагор дав згоду, але не більше дня.

(P-II)

I. Скликав Флоквіл нараду негайну. Ватажки були обурені його відступом. Деякі прямо називали боягузом, та Флоквіл пояснював що у Вагора більше військ чим є у них, і по-раска їхня послідує при нападі.

II. Вийшов тоді Белк, і говорив так: «Боги з нами! Вони являлись до мене у сні, і казали, ні! Благали, щоб ми зупинили Вагора».

III. «Чому ж тоді не спинять його самі, а хочуть, щоб ми проливали кров?». — заперечив Неквін.

IV. Белка розлютили його слова. «Хочуть, щоб ти вмер у тій битві!». — Белк хотів накину-тися на Неквіна та його спинили Форбій та Саквер.

V. Не знав ніхто з них, що Фісей-Пі поклав до душі Белка еліхіухоусле, аби погубити його та усіх хто з ним, і усе військо Флоквіла, адже боги були не за них, а проти, аби через Вагора навести порядок у лісах, а згодом вбити. Тому Белк продовжував кричати що бо-ги з ними.

VI. «Нас чекає слава! Вони з нами, а кожен боягуз що відступить чи втече буде покараний нещадно. Хіба не ми обрали тебе ватажком, хіба не лідером військ наших обирали? Ти ж замість ведіння в бій хвоста свого підтискаєш, і вуха схиляєш. Навіщо нам ватажок що нас не веде? Навіщо ти коли є інші. Ми битися прийшли сюди, а не домовлятися, Флок-віле. Чи боги не на нашому боці? Чи Фордей-На не споглядає за нами й нашими воро-гами, і не скаже про їхні задуми?».

VII. Так говорив Белк та іншими піднесеними словами, так, що більшість ватажків була з ним. Лише Флоквіл, Лобер, Гілай мали сумніви.

VIII. Тоді Флоквіл піднявся і запитав Белка про його сон. «Вони з нами!». — запевняв гаряче Белк. «Вони сказали, що дарують нам сили. Дарують сили мов у Харідейза, ми будемо такі ж могутні на полі битви. Будемо рівні ним, бо багато війська проти нас».

IX. «Як вони будемо? А хіба Харідейз живий? Чи може він підтвердити твої слова? Наш ворог чисельний і здолати ми зможемо його якщо не будем поспішати. Я хочу поверну-тися до лисенят живим, а не вмерти скоріше. Не будем же покладатися на сни чи богів, а на розум свій».

X. Тоді ж розгнівавшись, Белк, який сидів поруч хотів перегризти горло Флоквілу та Лобер пащею схопив його лапу. Підбіг Гілай і Неквін, аби заспокоїти його.

XI. «Ти вбити мене хотів?». — запитав розлючуючись Флоквіл. — «Хіба не союзники ми?».

XII. Белк зареготав, це почули лиси з війська. «Нащо мені вбивати тебе? Тебе вб’є Фісей-Пі, і забере твою душу, якщо не підкорися». Не знав тоді ніхто, що сам Фісей-Пі говорив через Белка в ту мить до Флоквіла.

(P-III)

I. Та не злякався Флоквіл, а мовив наступне: «Хто з вас бажає слідувати за Белком, хай слідує. Не має бажання мені йти в бій з тим, хто сильніший за мене. Я зустрінусть з Ва-гором завтра й спробую домовитись». Белк зареготав знову.

II. «У тебе не вийде. Я і мої побратими здолаємо Вагора та військо його, а після поверне-мося по вас, зрадники, й вб’ємо вас, бо пішли ви проти богів та волі їхньої». Так закін-чив Белк.

III. Встав, а з ним: Бревл, Габрей, Неквін, Форбій, Саквер, Вердей; Гілай, Лобер, Варкул лишились з Флоквілом.

IV. Інші перераховані зійшли до військ своїх та відвели їх від військ Флоквіла та тих, хто лишивсь з ним. Флоквіл лишив сили свої на місці.

V. Ранку того він, а з ним Гілай, Лобер, Воркул та син його Кабер пішли на зустріч з Ваго-ром, та спинились, бо війська очолювані тепер Белком рушили в сторону військ Вагора. Флоквіл наказав союзникам відвести свої та його військо пдалі, [і знайшли пагорби й лишились там].

VI. З собою він залишив Лобера, а головними військами на відступ назначив Гілая. Ще ко-ли сонце не зійшло відбувалось це.

(P-IV)

I. Так наказав Флоквіл зробити Гілаю, коли він знайде пагорба чи пагорби: «Накажи вій-ськам на пагорб той притягнути гілок, великих і малих, і складіть їх у три ряди довкола пагорба, так, щоб лисам було важко через них перелізти; вирийте нори далекі; один на північ, один на схід, один на південь з пагорба, один вирийте на захід; вирийте той, що на захід самим довгим і виходу йому не робіть. Вириєте його між першим та другим ря-дом укріплень, і зробіть до нього три входу з різних сторін пагорба, так зробіть якомога швидше».

II. Так були віддані накази Флоквіла, щодо будування укріплень проти військ Вагора.

(P-V)

I. Битва між військами Белка та союзників, і військ Вагора відбулась негайно. Зійшлись два війська, і довго рвалися вони; що зі сторони одної робилися маневри, що зі сторони іншої, аби переломити хід битви, та судилося їм не покінчити за ніч, але провоювати ще якийсь час, аби лиси Флоквіла змогли збудувати оборону, це було добрим в очах богів, котрі вирішили випробувати Флоквіла та тих хто став на його бік, і укріплення його, і міць, і рішучість; була воля їх у тому.

II. Три ночі та три дня воювали, і виходили на поле битви Белк та лиси його і Вагор і лиси його, і впала кількість обох військ через постійні битви там, так, що думав Белк, що пе-ремога неодмінно буде за ним та за лисами його, тому загордилася душа його вище бо-гів так, що назвався він богом, і лиси його кликали його «Фае ваеуауиа» що значить «Белк – великий».

III. І розлютились всі три божества на Белка та на лисів його, так, що коли ті вступили в новий бій з військом Вагора той розбив їх вбивши кожного лиса, так, що ніхто не вцілів з війська Белка та союзників його і з військ союзників його. Самого ж Белка схопили й привели до Вагора. І викололи очі Белку, знущались з нього після чого вбили, а тіло скинули в річку.

IV. І промовив в день той Вагор війську своєму: «Нині не відступить лапа моя від Флоквіла та війська його. Ми знищимо його та військо його цілком. Не захистять їх укріплення, ні гори, ні річки, ні каміння. Нині їх віддають в лапи наші!».

V. І визначив Вагор сотні, і розділив військо своє на три частини: перша частина якою ке-рував Вагор, друга частина якою керував Варед, третя частина якою керував Карден.

VI. Перша частина ділилася на шість частин: частина Кравда – сімдесят чотири лиси, части-на Надера – п’ятдесят лисів, частина Магера – п’ятдесят три лиси, частина Аркена – ві-сімдесят шість лисів, частина Града – сімдесят лисів, частина Юлена – сімдесят один лис.

VII. Друга частина ділилася на п’ять частин: частина Убіра – сорок сім лисів, частина Щіла – сорок дев’ять лисів, частина Хаменга – шістдесят шість лисів, частина Намела – сімдесят п’ять лисів, частина Табра – п’ятдесят сім лисів.

VIII. Третя частина ділилася на шість частин: частина Еніки, єдиної з ватажків лисиць у вій-ську Вагора, вісімдесят лисів, частина Галая – вісімдесят три лиси, частина Дарбелая – сімдесят вісім лисів, частина Шегала – шістдесят дев’ять лисів, частина Зінема – сімдесят два лиси, частина Балкенама – сорок п’ять лисів. Всього війська тисяча сто двадцять п’ять.

ПІСНЯ ДРУГА

(P-VI)

I. І відвели сили свої Флоквіл, Гілай, Лабер, Воркул та син його Кабер, якому Воркул дав четверту частину свого війська під командування.

II. І відступили вони на пагорб, котрий тепер названий «йютіхолі ухіна ». Пагорб цей з усіх сторін омивала річка.

III. І коли перепливали річку війська на пагорб, то перепливали з чотирьох сторін. Військо Флоквіла перепливала з південно-східної сторони; військо Лобера з північної сторони; військо Гілая з західної сторони; військо Воркула з північно-західної сторони. Усього тих хто загинув перепливаючи – тридцять лисів з них п’ятнадцять лисиць.

IV. І наказав Флоквіл укріплювати пагорб та заготовляти запаси на довгий час.

V. Тому другий та третій частини він лишив на березі, аби полювали на здобич; четверта частина полювала на пагорбі всюди. Гілай і його частина займалися укріпленнями на західній частині пагорба; там працювало шість частин.

VI. З північної сторони працював Воркул та його чотири частини. Лобер та його три части-ни працювали на південній стороні. Найбільше укріплень будувалось спочатку з пів-денно-східної сторони, оскільки розвідка повідомляла що військо Вагора підходять з південно-східної, проте, коли військо підійшло, одна з його частини розділилась і обій-шовши пагорб та гирло річки, зупинилась на західній стороні.

[до того моменту усі війська були на пагорбі]

VII. Згодом на західній стороні зібралися основні сили Вагора, і укріплення стали будувати там. До берега натягували гілки та підкочувати стовбури повалених дерев.

VIII. Впродовж однієї ночі була зведена перша лінія укріплень на березі річки, і довжина цієї лінії укріплень була триста двадцять лисячих хвостів.

IX. І була найбільш укріплена серед інших ліній укріплень, бо будували її всі сили Флокві-ла, Воркула, Лобера та Гілая.

X. Коли ж була зведена перша лінія укріплень з західної сторони пагорба за одну ніч, то Воркул зранку, коли ще не зійшло сонце, наказав першій частині свого війська та шести частинам його, якими командували Кравд, Надер, Могер, Аркен, Град, Юлен, атакувати саме з західної сторони пагорб.

XI. І послабилась течія в тому місці де перепливали її війська Вагора, адже хотіли цього бо-жества, так, що в деяких місцях вони могли пройти, бо було дуже мілко.

(P-VII)

I. Усі частини Гілая, дві частини Флоквіла та дві частини Воркула перейшли з своїх місьць на західну сторону. Коли перша частина військ Вагора перейшла річку, то розтягнулась вздовж усієї західної сторони та почала накидуватись на укріплення.

II. Лиси пригали на гілки, трощили та ламали перелазячи на інший бік, де вступали в бій. Флоквіл був там, командуючи та вбиваючи з усіма. Лиси Вагора мов руда хви-ля, долали річку й одразу пригали на укріплення, перелазили та з нього пригали на тих хто знизу.

III. Трупи нападників наповнювали землю так, що і нові нападники, і ті хто захищався топталися по нім. Скоро біля лінії укріплень вздовж усієї західної сторони почали з’являтися кучі трупів: в окремих місцях укріплення були зруйновані; туди одразу посилали якусь частину лисів для захисту. І сильне було вбивство.

(P-VIII)

I. Битви тривали в різних частинах західної сторони до моменту, коли сонце світило над їхніми головами. Тоді ж надійшов наказ частинам від Вагора відступати на бе-ріг.

II. Флоквіл бувши пораненим в шию дав наказ пораненим лисам лишитись на місці, а лисам не пораненим, але бувши в силі взяти частину зі здобичі та нагодувати по-ранених, потім їсти самим.

III. Частина сил Воркула, Лобера та Флоквіла, оскільки більшість частин Гілая були поранені відновлювали укріплення на західній стороні й частково на північній та південній сторонах.

IV. І всього тих, кого вбили у першій атаці Вагора зі сторони військ Флоквіла було – двадцять лисів, тих, хто стояв у першій лінії.

V. І раділи ватажки перемозі цій, а з ними й військо їхнє. Тільки Флоквіл був засму-ченим та не знаходив місця собі.

VI. Коли ж Воркул запитав, що з ним і чому не радіє він, Флоквіл відповідав: «Немає нам чого радіти, кричати та танцювати чи співати, веселитися з лисицями, бо це тільки початок. Боги стали в ряд проти мене і не відійде лапа їхня від мене, а ні кі-готь лапи їхньої, а ні зуб від шиї моєї, доки не буду вбитий, а ви зі мною, бо впіз-наю я волю їхню в цьому, в тому, щоб вбити половину лисів та лисиць, лисенят, старих, вагітних лисиць. Я бачив сьогодні, як послабилась течія. Хіба не бачили очі твої Фарха-Ту сьогодні за їхніми лисами? Я бачив чорноту в очах його, грізні, міцні зуби на котрих була кров та тіло; очі його чорні, густіші за будь-яку ніч, складки на носі, мов гори високі й круті від люті його; вуха, мов язики полум’я, а шерсть, мов колючки, гаркіт його вселяє жах в мене, він, мов безліч громів, мов, коли вітер ви-риває з корінням дерево, тому-то не знаходить душа моя спокою нині».

VII. Та не вз’яв Воркула смуток та страх його. Тоді-то, сказав він рішуче Флоквілу: «Ти лідер наш. Чини, як знаєш, та от ти сам кажеш, що воля богів вбити половину ли-сів, лисиць, вагітних лисиць, старих та лисенят. Хіба не тому ти зібрав нас? Хіба не тому ми виступили проти Вагора? Чому ж тепер ослабли лапи твої? Зміцни їх, бо тепер ми воюємо проти богів, а боги проти нас. І нині ми ті, хто став проти крово-жерливості їхньої, і не знайдеться більше. Ми, це все що є в тих хто позаду нас. Я готовий віддати за них, і за сім’ю мою життя. Чи злякався ти сили богів? Змусь їх боятися тебе, як зробив це Харідейз. Своєю хоробрістю та міццю внеси сумніви в серця їхні, і тоді здобудемо перемогу».

(P-IX)

I. Коли закінчив говорити слова ці Воркул, то сильно зміцнів Флоквіл, і рішучість на-повнила душу його, так, що не лишилося місця для смутку чи страху.

II. І спустився в той самий час Флоквіл з висоти пагорба, впевнено, і пройшовши повз військо виліз на укріплення та закричав до військ Вагора на тій стороні.

III. «Нині, Вагоре, та війська твої, я проти тебе, проти богів що з тобою. Моя лапа проти твоєї. Не пройде ні одна лапа далі пагорба цього. Усі знайдете тут свою смерть, бо не відступимо ми, і кінець твоїм кровожерливостям та кровожерливостям богів що з тобою тут на місці цьому!»

IV. І наказав Флоквіл лисам своїм взяти трупи лисів Вагора, що валялися на його сторо-ні та скинути їх в річку на інший бік укріплень.

V. Тоді всі війська та частини, та сам Вагор вийшли на беріг, аби побачити чого кри-чить, і що робить Флоквіл.

VI. І бачили, як з укріплень скидають трупи побратимів мертвих їхніх, і сильно розлю-тився словами Флоквіла Вагор, а з ним й військо його та полководці його.

VII. Коли ж всі трупи було скинуто, так, що місце те по той бік укріплень цілком всипа-ли тіла вбитих, тоді закричав Флоквіл: «Ось, їжа для богів твоїх! І в крові їхній буде-те тонути!».

VIII. Після слів цих, військо Вагора впало в лють, і хотіло забрати тіла побратимів своїх, і зайшло в річку багато хто з них, бо не хотіли вони йти та топтати побратимів своїх. Та розлютився невимовно Фарха-Ту, і тоді ж, коли лиси Вагора були в річці, він по-силив потік й хвилею однією змив живих і мертвих, аби не було їх.

IX. Флоквіл, який стояв на укріпленнях твердо побачив в потоці тому Фарха-Ту, пащу його, і очі його, і грізне гарчання його та не злякався він, а продовжував стояти.

X. І закричав Флоквіл сильно в мить ту, а з ним, і всі ті, хто був за ним від малого до великого. І сильно зміцніли лапи усього війська Флоквіла, так, що навіть поранені піднялися й кричали. І занепокоїлось військо Вагора і сам Вагор.

XI. І відступили вони від берега й відійшли сумні та похмурі. Таким був перший день протистояння Флоквіла та військ його проти Вагора й військ його та богів, що були з ним.

(P-X)

I. Течія ж річки була сильною, так, що війська Вагора не могли тепер перейти й лиша-лись на місцях своїх. Тоді ж йшла сильна злива, і поробивши нори лиси Флоквіла ховалися там. Лиси Вагора теж вирили нори та сховались від зливи, проте їх з’їдала лють за побратимів своїх, так, що багато гарчало.

II. Вони ходили до берега й кричали не в змозі щось зробити. Фарха-Ту був серед військ Вагора та ті не бачили його. І ходив він туди, і сюди думаючи, як зробити Флоквілу та війську його.

III. І спустився ночі одної до Фарха-Ту, Фордей-На й говорив з ним. І лютував сильно Фарха-Ту, і говорив, так, що гаркіт його був громом.

IV. І казав Фарха-Ту, Фордею-На: «Як сміє він говорити проти мене?! Називати мене кровожерливим. Хто він, а хто я? Я можу лиш дихнути, і він впаде мертвим».

[тоді відповідав Фордей-На:]

V. «Звісно, брате мій, ти величний та сильний, і подихом своїм вб’єш будь-кого та хіба не бачиш, як слова Флоквіла збулись. Він сказав з укріплень, що війська Вагора, слу-ги нашого, будуть пливти в крові їхніх побратимів. Ти, мій брате, розгнівався й за-топив лисів і живих і мертвих, і ті пливли в їхній крові».

VI. Тоді-то похмурнів на морді своїй Фарха-Ту, і сильно задумався. Фордей-На бачачи його стан продовжував промову свою:

VII. «Не поспішай. Хай лапи твої не поспішають на дурниці. Хіба не бачив, як після бит-ви засумував Флоквіл, і якби не Воркул – побратим його, то лишився б у стані тако-му й досі? Боїться душа його й тривожиться серце, та люттю своєю ти зміцнив його. Хіба не ясно тобі що сили Вагора у десять раз більші за сили Флоквіла, і нападаючи на пагорб цей очевидно переможуть, тому-то, брате мій, не поспішай. Перемога буде за нами, але дозволь часу розставити усе на місце. Твоя гарячковість може усе зіпсу-вати, розумієш, брате?»

[Фарха-Ту кивнув Фордею-На, а той продовжував ще:]

VIII. «Віднови силу свою. Осуши потік води, аби переходили вільно війська Вагора, і хай оточать західну сторону пагорба, я ж пошлю блискавицю, і вдарить вона в дерево на східній стороні пагорба, і загориться хай той пагорб й усі війська на ньому. Коли ж вони побіжать геть з пагорба, ти зробиш сильним потік води та втопиш їх; ті, хто лишиться знайдуть смерть від лисів Воркула». І погодився на план Фордея-На, Фар-ха-Ту. І піднявся на верх Фордей-На. Так був зроблений план богів проти Флоквіла та військ його.

(P-XI)

I. Минув ще один день після розмови цієї. Фарха-Ту явився у сні Вагорові, і наказав оточити західну сторону пагорба, і залучити в цьому дві частини та десять корпусів, бо частина Нодера був увесь знищений в першій атаці на пагорб – п’ятдесят лисів.

II. Коли Вагор прокинувся, то одразу віддав наказ, аби так і зробили. Вже до половини дня усе було готово. І послабла течія, так, що лиси Вагора зайшли в річку й зупини-лись на середині річки.

III. Війська розтягнулися у дві лінії на відстань сімдесяти хвостів вздовж усього берега. Коли ж з висоти пагорба Флоквіл побачив війська Вагора, що частково взяли їх в кі-льце, посерйознішала морда його.

IV. І наказав він підвести четвертий корпус його війська до своїх першого та другого з третім; війська Лобера з його корпусами були на південному боці пагорба, а війська Воркула з усіма їх корпусами були на північному боці пагорба.

V. І скликав ватажків Флоквіл і так сказав їм: «Ми будемо прориватися. Гілає, скотите на них стовбури. Після, залазьте на укріплення і провокуйте їх на битву. Даєте сиг-нал і тоді наші війська нападуть пройшовши через нори на той бік, так, ми візьмемо їх у пастку та вб’ємо».

VI. «Якщо вони підуть в наступ?» — запитував Гілай. «Якщо підуть, обороняйтесь. По твоєму сигналу, хай скотять ті стовбури. Так, ми зруйнуємо їхню лінію, а потім на-падемо. Вони не будуть такого чекати». Закінчивши ватажки розійшлися по своїм військам.

VII. Як і наказав Флоквіл, Гілай та корпуси його вилізли на укріплення й кричали до військ Вагора провокуючи тих на напад. І кричали вони: «Як вбили ми товаришів ваших, так будете вбиті й ви!».

VIII. І сильно дратувало це лисів Вагора, і злило так, що смикались хвости їхні, і лапи смикались на кров. І продовжували дратувати та принижували їх лиси Гілая з вер-шин укріплень. І от, один з лисів, що стояли на передній лінії військ Вагорових, що стояли по середині річки не витримав й вийшовши наперед звернувся до побрати-мів своїх:

IX. «Браття, чи будемо ми терпіти знущання ці над загиблими друзями й побратимами? Чи будемо дозволяти мерзотникам цим й далі так казати? Не можуть більше слухати вуха мої, знущань їхніх. Чи не має в нас зубів, чи не має кігтів, чи лап, що стоїмо й чекаємо. Встаньмо та вб’ємо мерзотників та вбивць побратимів наших!».

X. І сподобались ці слова багатьом, і слідували вони за лисом, і напали на укріплення. Тоді-то лиси Гілая стрибнули з укріплень, аби лиси Воркула перелізли через них на інший бік. І ось, коли ті були майже на вершині укріплень, Гілай дав сигнал лисам, що були на вершині пагорба, аби скотили три повалених соснових стовбура вниз на укріплення й на лисів Вагора. Закричавши, щоб лиси тікали в сторони Гілай дав си-гнал Флоквілу та Лоберу з Воркулом, аби перейшли через нори, і обійшовши лінії лисів Вагора напали на них з їхнього берега та вдарили в хвости.

XI. Ще коли кричав Гілай з неба вдарила блискавиця, прямо біля військ Флоквіла в де-рево, і загорілося те миттєво та Флоквіл сповнений хоробрості й рішучості не зляка-вся, але наказав силам своїм залазити в нори та йти в бій; він перший заліз в них й повів війська під землю.

XII. Лобер з Воркулом теж не злякалися блискавиці та пожежі, але сповнившись рішучіс-тю повели війська під землею. Вагор, котрий стояв на іншому березі, радів скорій перемозі. Він навіть не надав уваги, коли без наказу його сили що стояли на середині річки пішли в наступ, адже вже відчував перемогу, та коли очі його побачили, як три стовбури скочуються з вершини пагорба, подив наклався на морду його.

(P-XII)

I. Стовбури скотилися на лисів Вагора котрі зістрибнули з укріплень; їх вбило миттєво придавивши; розбило укріплення і тих, хто підходив до укріплень; тоді-то Гілай за-кричав військам своїм перейти в наступ.

II. І побігли лиси перед ними, бо не очікували ні нападу, ні стовбурів, які вбили велику кількість їхніх побратимів.

III. Тоді-то з нір які були на березі стали вилазити Флоквіл, Лобер, Воркул, а за ними, і війська їхні один за одним, так, що ті хто відступали опинилися в пастці. І здивував-ся Вагор. І затряслися лапи його, бо неочікував він нападу такого. З ним здивували-ся боги такому зухвальству Флоквіла та військ його.

(P-XIII)

I. Й ось, стали відступати війська Вагора, ті дві лінії лисів, що стояли по всій стороні західній; і тікали продираючись крізь лисів, бо жах напав великий, і здавалося їм що борються з десятками тисяч лисів й смерть перед мордами їхніми стоїть.

II. І побігли усі вони, усі дві частини військ Вагора перед Флоквілом та лисами його, так, що кинувся Флоквіл, а з ним і ватажки його та лиси його в переслідування.

III. Та от, до другої та першої частини приєдналася третя частина військ Вагорових – шість груп, і розвернулись вони мордами до Флоквіла та спільно закричали.

IV. Тоді-то наказав Флоквіл відступати й тікати через нори на пагорб, проте не усі з ли-сів встигли залізти в нори, і деякі побігли через річку.

V. І сильно розгнівався Фарха-Ту, так, що день змінився грозою в мить, і загарчав він люто на Флоквіла й військо його, так, що це було чутно громом.

[і тоді, коли деякі лиси перебігли тікаючи від лисів Вагора через річку Фарха-Ту, випустив воду і з’явився сильний потік. Усі, хто були серед річки були змиті та вбиті потоком, майже половина військ Флоквіла]

VI. Коли ж Флоквіл і частина його груп і частина військ Гілая і сам Гілай вилізли з нір, побачили, що сталося. Групи Воркула були вбиті в потоці, і сам Воркул теж, бо не було його на пагорбі; війська Лобера і сам Лобер були вбиті в потоці.

VII. Коли ж Флоквіл підрахував тих хто з ним навколо, виявилося, що всього їх лишило-ся сімдесят.

VIII. І заплакав Фарха-Ту, що не втопив Флоквіла та інших сімдесят в потоці, і сльози йо-го пролилися з неба дощем, і дощ той зупинив пожежу на пагорбі.

IX. Коли ж озирнулися лиси Флоквіла і сам Флоквіл з Гілаєм побачили, що згоріло усе поки не було їх, і здобич згоріла, котра лишалась, і не має дерев чи гілок надійних з яких можна зробити укріплення, і сильно заридав Флоквіл з Гілаєм, а з ними й лиси їхні, бо ридали вони не тільки через це, але й через загибіль побратимів й ватажків своїх. Ось, зібрались вони усі та колом сіли на вершині пагорба, і плакали, і кричали, і сильно засумувала душа їхня, так, що ослабіли лапи, ослабів розум та жага.

X. Так закінчився хитрий план Флоквіла та напад їх.

ПІСНЯ ТРЕТЯ

(P-XIV)

I. І рикнув Фарха-Ту сильно, і засумувало серце його, і знесилилась душа його, так, що бродив він і не знав що робити. Не чекав він, ні нападу Флоквіла та хитрого плану його, навіть плакав за військами Вагора, що задихнулись під водою.

II. І занепокоївся Фарха-Ту, і сумніви охопили його, так, що думки стали ходити про командування Флоквіла та військ його. Та от, спустився з неба Фордей-На, бачачи в якому стані брат його.

III. І спустився він, чорний увесь і лиш очі сяяли жовтим, і вигляд його був зовсім не сумним, на це не було навіть тіні. Фордей-На почав втішати Фарха-Ту, і наказав він:

IV. «Чому ж смуток та розгубленість на морді твоїй, брате мій? Хіба Флоквіл та залишок його не у важкому становищі тепер? Хіба не сімдесят лишилося їх? І хіба не ув’язнив ти їх усіх на пагорбі тому? Чому ж тепер ти сумний, і серце твоє в розгубленості?».

V. Після слів цих Фарха-Ту перемінився на морді своїй, і тепер уважно слухав слова брата свого, а той продовжував:

VI. «Ти гадав, що все втрачено, і ось, навіть сумніви поселилися в душі твоїй, і ти вже думав відступити, і ридав ти через лисів вагорових, і через втечу їхню й нахабність нападу Флоквіла та сил його; нині, я тут, щоб зміцнити лапи твої та серце твоє, бо те, що ти прийняв за поразку насправді є перемогою нашою. Тепер Флоквіл злама-ний і не має сили й впевненості першої. Лиш сімдесят лишилося їх і не мають сили, і не мають здобичі для їжі, і не мають гілок, стовбурів чи дерев для укріплень, а сили Вагорові зменшились, але ще досі могутні й чисельні, так, що знищать Флоквіла та тих хто з ним. Тепер коли вони оточені потоком сильним, а їх мало, здобичі не має, нам варто лиш обрати, як вбити їх».

VII. І зраділа душа Фарха-Ту від слів цих, так, що зуби заблищали від усмішки його, а очі загорілись вогнем підступу. Він не думав довго, а тріумфально вирішив:

VIII. «За те, що він не підкорився, але боровся проти нас, і посіяв сумніви в серце моє, за це, я посилю потік, так, що коли хтось захоче лишити й спробувати перепливти з па-горба на інший бік, той втопиться та потоне. Не хочу, щоб через них хтось з війська Вагора вмирав, але хай самі з’їдять один одного від голоду, бо ніхто не втече!».

[так вирішили боги долю Флоквіла та шістдесяти лисів його, ті, що на пагорбі; так Фарха-Ту дав пророцтво щодо Флоквіла та лисів його]

(P-XV)

I. Лиси ж Вагора, оточили пагорба з усіх сторін, так, щоб ні один не зміг втекти. І ча-тували лиси днем й вночі усі десять ночей, які минули від останньої битви з Вагором та військом його.

II. За ці десять днів лиси Флоквіла намагалися вирити нору через річку та не змогли, бо сильно розмокала земля через збільшення води, і розмокала миттєво та затоплювала вирите. І впав у відчай Флоквіл, а з ним лиси його.

III. Коли ж минула ще одна ніч, п’ятеро спробували перепливти річку. І стояв Флоквіл, а з ним Гілай, а з ними й усі інші на березі й спостерігали. Ці п’ятеро ввійшли в воду пропливли лиш на три хвости відстані, після, потік зніс та втопив їх.

IV. Флоквіл та лиси бачили, як швидко тих поглинали хвилі, і як мертві тіла їх відноси-ло далі. Після цього минуло ще два дні та дві ночі. Лиси Вагора навмисно приноси-ли здобич та їли перед лисами Флоквіла глузуючи над ними.

V. Деякі з шестидесяти чотирьох не рахуючи Флоквіла починали від голоду обходити пагорб, гризти гілляча яке лишилося, траву, хтось намагався впіймати щось дрібне та не могли.

VI. Коли ж минуло ще три ночі та три дня, ті, хто вижили лягали безсилі, розкидані хто де по пагорбу, і стогнали, кричали, плакали. Деякі не витримуючи самостійно стри-бали в воду та тонули там. Деякі винуватили Флоквіла. В одну з ночей до нього прийшло двадцять голодних лисів, і стали кричати разом:

VII. «Ось, яка участь наша. Вмерти тут. Для чого ти пішов проти Вагора й повів нас за собою? Ось, тепер ми помремо тут, а наші лисенята будуть без батьків, і все через те-бе. Тепер же ми вб’ємо тебе й можливо тоді боги змилуються над нами й лишать жи-вими й дозволять повернутися до своїх сімей».

VIII. Флоквіл же нічого не говорив, ребра його стирчали, він був змученим, погляд пус-тим, так, що не міг ні погодитись, ні заперечити слову їхньому.

IX. І підступали ці двадцять до нього, щоб вбити, але піднявся Гілай і заступився за Флоквіла, і сказав він: «Не обманюйте себе самі. Боги не зжаляться над нами, ні над кимось ще. Хіба забули ви, як кричали проти них та війська Вагора з Флоквілом, що це тепер кажете, що вб’ємо його, і можливо змилосердяться над вами. Хіба не усі ми вороги їхні? Хіба не заспокоються вони доки не вб’ють нас усіх, і тільки чекають цього».

X. Тоді відступили ці двадцятеро, а йдучи плакали, бо не побачать більше ні лисиць своїх, ні лисенят своїх. І розбрелися вони по пагорбу хто біля берега, хто знизу, хто зверху, і крики та стогін та плач не стихав ні ніччю, ні днем, і не було їжі ніде, так, що таємно групи з трьох чи двох вбивали слабких, чи тих, які от-от мали померти, і з’їдали їх.

XI. Коли ж минуло ще п’ять ночей з усіх сімдесяти живими лишилися, не рахуючи Фло-квіла - сімнадцять лисів.

(P-XVI)

[минає три ночі]

I. І послав Фордей-На зливу на голови Флоквіла та тих, хто лишився з ним. І сидів Флоквіл на вершині пагорба звісивши голову. І згадував він сім’ю свою та лисенят своїх, Кардарофа, котрий хотів йти з ним на битву з Вагором та лисицю свою Бінілу. І сильно стислось серце його, а вечора того було видіння.

II. І стояла Бініла над ним і плакала сильно. І піднявся Флоквіл, і хотів було притисну-тися до лисиці та зникла вона. Ранку того було похмуро та продовжував падати дощ. Флоквіл сидів один, і ось, з’явився перед ним Фісей-Пі вийшовши з під землі, весь чорний, і зіниць не було його, і думав Флоквіл що видіння це, і не приділяв уваги, і казав:

III. «Ти видіння, і не має потреби мені боятися».

[тоді відповідав Фісей-Пі:]

IV. «Бестрашним уявив себе ти, якщо не вклоняєшся перед богом твоїм. Чи це дурість твоя?». Флоквіл усміхаючись ледь говорив, підбадьорившись. «Навіть якщо ти спра-вжній, і справді бог, я не вклонюся. І байдуже мені на смерть, котра стоїть переді мною, і яка неминуча для мене, тому, роби що бажаєш та не вклонюся, і не боюся ні тебе, ні братів твоїх».

(P-XVII)

I. Тоді зареготав Фісей-Пі, але сказав наступне: «Не маю часу в безглуздих суперечках з душею-мерцем та хотів би скласти угоду. Твої сімнадцять душ в обмін на частину сили, яку дам тобі, і завдяки якій ти здолаєш військо Вагорове, і самого Вагора, і по-вернешся до сім’ї своєї».

II. Та загарчав Флоквіл на Фісея-Пі, і закричав з останніх сил на нього, та сказав: «Від-дати побратимів моїх на силу, коли ти й брати твої з’явилися, аби потім розшматува-ти мене, то шматуйте тепер! А на це ніколи не дам згоди!».

III. І відійшов та зник Фісей-Пі в мить ту. І навів Фісей-Пі голод сильний на лисів Фло-квіла, так, що почали від безумства кидатися один на одного й шматувати та їсти; усі окрім Флоквіла.

IV. І вбили вони один-одного і з тих хто вижив лишився Гілай. І звернувся Флоквіл до Гілая коли той їв, та той не розумів його, і гарчав на Флоквіла та блище не підпус-кав.

[і тішилися з цього боги, і раділи перемозі своїй]

V. Коли ж минуло ще дві ночі, і трупи усіх були з’їдені Гілаєм, а тіло Флоквіла лежало розкинувши лапи, боги подумали що він помер та спустилися Фарха-Ту, Фісей-Пі, Фардей-На на пагорб в образі звичайних лисів.

VI. Коли ж побачив їх Гілай, то загарчав, але от, Флоквіл піднявся та звернувся до лисів в котрих одразу впізнав богів.

VII. «Заберіть душу мою, але поверніть розум Гілаю та відпустіть його». І підступив Фарха-Ту до Флоквіла і сказав: «Я стримаю слово, і дозволю йому піти, і не нападуть на нього війська Вагора, в обмін на душу твою». І погодився Флоквіл, і віддав душу, свою богам й ті шматували її жадібно й знущалися над нею й віддали її Фісею-Пі, але не дійшла душа Флоквіла до нього.

[і повернувся розум Гілаю, і той залишив пагорб живим]

VIII. Так закінчились протистояння Флоквіла й Вагора з яким були боги; про жертву, і міць, і дії його.