ПІСНЯ ПЕРША

(P-I)

I. Фордей – На – небесне божество подібне до лиса; на його хутрі зорі, і в нього два ока, одне яскраве назване - юсоусфю , друге сріблясте назване - уленуросфюс ; одна сторона його хутра чорна, друга блакитна.

II. Він ходить навколо землі незмінно. Інше божество Фарха – Ту. Фарха – Ту – зем-ний лис. Він керує змінами та погодою, кігтем прориває рови, ліпить гори, на-правляє вітер, приносить і забирає холодний час, вдихає в усе [душу]. Фісей – Пі – підземний лис.

III. Він забирає душі усіх хто мешкав на землі. Кажуть, що є в нього землі, названі, дсохівасохл – поля болю. І бояться усі потрапити туди якщо вмруть негідно, не як мужні лиси чи благородні лисиці.

(P-II)

I. І запечатав Фарха – Ту шість душ у каміння ховаючи від Фісея-Пі . Цими душами були: Деворд, Аздей, Яріл, Харідейз, Барейд, Нердайл. Коли Фісей – Пі пораху-вав і знайшов що шести душ не вистачає, він піднявся до Фарха – Ту і запитав де його душі.

II. Фарха – Ту сказав що не знає, і що відправив їх до нього. Коли невдоволений Фі-сей – Пі пішов, Фарха – Ту визволив шість лисів з каміння і нарік їх своїми слу-гами на землі, начальниками котрі б стежили за порядком. Сказав їм Фарха – Ту: «Будете там куди перенесу я вас.

III. Кожний на своєму місці. Поклонятись будете мені, і служити мені; будете моїми слугами там де поставлю вас.

Кожний буде відрізнятися і кожного з вас наділю силою аби інші боялися вас та шанували мене».

(P-III)

I. І зробив Фарха – Ту кожного з шести видів своїх. Деворда вчинив виду малого, довгих і широких вух, жовтої шерсті зробив його й переніс на північ пустельний – встановив його. Аздея лиса переніс на північ другої землі землю; дав силу і зда-тність лазити по деревах; шерсть сіру й руду і чорним поясом на хвості, і хребті зробив його і переніс. Яріла Фарха – Ту переніс на білу землю і білим зробив хут-ро його, росту малого, краси великої, і сили зробив його і переніс. Харідейза Фарха – Ту поставив в центрі землі, на землях тепер названих – ваулійюлену-аве (первинні) та лендхійюдоліну-аве; дав велике потомство та силу; він вогняної шерсті був він кращий від усіх, і любив його Фарха – Ту більше інших, бо царю-вав він справедливо і славив його ім’я. Барейд перенесений в степи, напівпустелі й гори – його землі; хутро сіре знизу, і іржаво – коричневе зверху, силу дав йому і переніс. Нердайла переніс Фарха – Ту на землю оточену водою, але з єдиним шляхом до землі Аздея – там оприділив він, жити й правити йому; хитрістю наді-лив його, сірою шерстю на тілі та рудими ногами, силу дав йому і відправив в лі-си густі.

II. Так переніс в шість кінців землі шість лисів Фарха – Ту. І жили, і судили, і давали потомство розмножуючись на землях тих. Так переповідають давні лиси.

ПІСНЯ ДРУГА

(P-IV)

I. Харідейз же любив Фарха – Ту і наказував усім славити його ім’я і в день і в ночі, і щастило в усьому Харідейзу і жив він сорок чотири роки, і з’явилося в нього ба-гато лисенят від багатьох лисиць.

II. І розширився його народ і зайняв багато земель. І побачив Фардей – На зверху, як розмножився народ Харідейза і звернувся він до Фарха – Ту і сказав: «Чи твоє це плем’я, брате? Ти дозволив йому так розростись?». Відповів тоді Фарха – Ту, що це плем’я його слуги Харідейза.

III. Мовив тоді Фардей – На, що знає про його план і бачив як ховав той шість душ Фісея – Пі. Засмутився тоді Фарха – Ту і повідав про це Харідейзу. Харідейз же мовив: «Мій владико, я готовий віддати дочку мою Кенаю брату твоєму і моєму владиці Фардею – На, що керує і теплом і холодом, що дозволяє проживати мир-но моєму народу». Почув про це Фардей – На і наблизив морду до Харідейза, проте той відвернувся і схилився він, і дочка його і всі хто з ним, бо не могли во-ни дивитись тому в очі.

IV. Фардей – На був вражений відданості й смиренню Харідейза, а тому не взяв її дочки, але як пам’ятку зробив чорним її хутро, і очі жовті як його одне. «Тепер вона найкрасивіша серед лисячих народів і від неї піде потомство особливо кра-сивих лисиць, моїх на цій землі».

V. І мовчав і не говорив Фісею – Пі Фардей – На про хитрість проти нього Фарха – Ту.

(P-V)

I. І росли, і ширилися землі Харідейза, і дійшли вони степів та пагорбів за якими жив народ Барейда. Не хотів же Фарха – Ту щоб Харідейз і Барейд воювали між собою, а тому підкотив з півдня брили, і камінці, і глини взяв і зліпив гори високі через які б не перейшов жоден лис які тепер називаються, елімехіну – землі висо-ких.

II. Так розділив він землю Харідейза з землею Барейда.

III. Множився народ Харідейза і стався ділитися на окремі племена та групи.

IV. І породив Харідейз тридцять синів від десяти лисиць, і двадцять дві дочки серед яких і Кеная віддана Фардею – На, але позначена як його чорним хутром.

V. Ось імена тридцяти синів котрі розділилися на тридцять плеиен по усій землі Ха-рідейза: Кілар – первородженець його, перший від синів роджений одним, Сівел, Равор, Кірід, Фарей, Жавір, Жабрай, Євалей, Зафрей, Зарго, Тіверідай, Талк, Бер-касор, Баор, Челавар, Сафт, Фірей, Фолкай, Футавс, Явірс, Шілекс, Орнамай, Жа-всіт, Валомор, Вайгел, Фаней, Наврей, Ерілор, Макест, і Цапір. Це усі сини Харі-дейза.

ПІСНЯ ТРЕТЯ

(P-VI)

I. І запровадив Харідейз одну ніч з ночей коли буде славитись ім’я Фарха – Ту і Фардею – На, але Фісею – Пі не буде славитись ім’я, бо так звелів сам Фарха – Ту.

II. Почув же про це Фісей – Пі і піднявся, і побачив як славлять імене його братів, а його ні, і розгнівався Фісей – Пі на Харідейза і на своїх двох братів і прокляв їх в морду їм і проклав і Кенаю, а на Харідейза нацькував жахливих трьох звірин аби вбити його.

III. І мали кожна з тих звірин по два гігантських ікла, очі їх палали лютим вогнем, були вони лисі з лисими довгими хвостами. І сказав Фісей – Пі їм: «Вбийте лиса Харідейза, його сім’ю, його доньок і синів, і увесь рід його вбийте аби більше не славили вони імена моїх братів». Побігли звірини до Харідейза аби вбити того. Як побачив же Фардей - На, що біжать звірини до земель Харідейза аби вбити то-го, то негайно сказав [про це] Фарха – Ту.

IV. І дав Фарха – Ту Харідейзу більше сили аби він здолав звірину. І наповнився Ха-рідейз силою і вийшов на зустріч трьом звірам і вступив з ними в бій. І рвалися вони на пагорбі що оточений звідусіль водою. Рвались люто, три дні поспіль, ро-зходячись і знову сходячись. Фісей – Пі як тільки звірі лягали на землю піджив-лював їх зціляючи рани, і додаючи сили. Харідейз просив Фарха – Ту і Фардея – На і ті давали йому сили.

V. Коли ж на третій день вони зійшлись Харідейз вбив трьох звірин і впав на землю сильно виснажений. Доки він лежав непритомний, розлючений Фісей – Пі хотів піднятись і забрати його душу, але тут підійшов у вигляді кам’яного лиса Фарха – Ту і спустився Фардей – На у вигляді чорної без тіла голови. Фісей – Пі встиг краєм кігтя забрати лиш частину душі, і плюнути в душу яка лишилась у Харі-дейза еліхіухоусле, що значить - зерно люті й гнилі.

VI. Харідейз лежав непритомним ще три дні.

VII. На третій день він прокинувся і пішов до річки аби напитися. Там йому у вигляді водяного лиса явився Фарха – Ту який не знав що Фісей – Пі плюнув у душу Ха-рідейза зерно. Фарха – Ту дав Харідейзу ще сили, так що тепер той міг лапою ро-збивати брили, і перекушувати дерева. Подякувавши Харідейз повернувся до свого лігва.

VIII. В таборі він дізнався про те що шість з його синів повстало проти нього. Він не знав що їх підмовив Фісей – Пі. Серед них був і первороджений син Харідейза – Кілар. Засумував Харідейз, адже не хотів воювати, і вбивати синів. Ще день він думав що робити доки еліхіухоусле не стало проростати в його душі.

IX. Він зібрав відважних та сильних побратимів яких всього нарахувалося - шість ти-сяч, і вийшов з ними на війну з синами аби вбити тих, за те що повстали проти нього.

(P-VII)

I. І вийшов Харідейз на поле котре згодом вовчі народи прозвуть «охермеєю», а лиси «рвафарау» що значить - кровопролиття. Зібрався Харідейз з військом сво-їм, і розташувався по один бік струмка котрий ділив те поле на дві частини, а йо-го шість синів з військами своїми котрих разом нараховувалося – п’ять тисяч рів-но.

II. Вночі встали лиси Харідейза до атаки, і тако ж встали шестеро синів з лисами їх і з криком зійшлися один з одним.

III. І рвалися довго та люто з криками багатьох які чули далеко від місця того. Сини ж Харідейза бачачи як програють стали відступати, але Харідейз наказав живими тих привести до нього. Лиси Харідейза спіймали шістьох на вході в ліс і привели до Харідейза. В ту мить явився в виді дерев’яного лиса Фарха – Ту і говорив з Харідейзом, і вклонилися усі хто був там перед Фарха – Ту.

IV. І просили сини Харідейза змилуватись над ними, бо відкрились очі їх. Харідейз же не слухав їх і не слухав Фарха – Ту і кігтем перерізав горло кожному з синів своїх після чого зібравши військо своє повернувся до табору.

ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА

(P-VIII)

[На світанку Харідейз почав збирати та шикувати своє військо. Воно було поді-лена на три частини з трьома полководцями обраними Харідейзом, були це – Хелон, Вогер, Таврак. До поля Фіра – сун, де й відбулася битва, йшли весь день без відпочинку. Будь-які прохання полководців чи самих лисів зупинитись й відпочити зустрічали різке гарчання Харідейза. Лише прийшовши до поля, коли юсоусфю ви-сіло над горами Харідейз дозволив відпочинок. Декільком він наказав пильно огля-нути місцевість і табір ворогів який був по той бік поля; саме ж поле було три-ста лисячих хвостів в ширину і шістсот хвостів в довжину. Приблизно в середи-ні дня прийшли розвідники Харідейза і повідомили що сили ворогів дещо менші за їхні, і вони сплять. Харідейз вислухав і об’явив що в ночі вони будуть атакувати. Коли ж цей час настав Харідейз наказав Вогеру – полководцю напасти ззаду до-ки він і інші сили відвернуть увагу на себе. Харідейз підготовив сили, і гучно заве-рещав, так що чутно було далеко від галявини; цей крик розбудив і синів і їхні си-ли, так що вони заметушилися і не підготовлено стали вибігали. Харідейз же по-вів свої ряди рівно та злагоджено. Сили зійшлися на середині поля і почалося кро-вопролиття та шматування. Вовки саме так прозвали це поле – поле шматуван-ня, що на їхньому звучить – охермея. Харідейз жорстоко шматував лиса за лисом і шукав своїх синів. Ще до того як почало світати сили шести синів Харідейза відступали. Їх тиснули з усіх сторін, а Харідейз вже вбив чотирьох з них. Біля лісу його полководці впіймали інших двох, яким Харідейз не задумуючись перерізав гор-лянки за зраду та повстання проти нього. Так була закінчена ця битва у якій Ха-рідейз втратив лише двадцять лисів, а повсталі сто і більше].

ПІСНЯ П’ЯТА

(P-IX)

[І земля не знала, не знала як далеко можна зайти у власній ненависті. Чи зуміє вона забути, чи забудують інші, чи спалахне світло назване – любов’ю хоча б ко-лись у світі? Пророкували що спалахне; запалає немов, полум’я, полум’я надії та обітниці на майбутнє. І сталося в час теплий, коли правив на землях Харідейз, що повстали проти нього його ж сини під начальством Кілара – первенця Харі-дейза. Всього шість повстало їх, і військо зібрали проти батька свого, військо чисельне, чисельне настільки, що заполонило ледь не весь ліс. І пішли вони до ба-тька аби вбити його і забрати його землі, його лисиць, його здобич і усе що йому належало. Харідейзу доповіли про наближення чисельних сил під керівництвом Кілара, після чого він засмутився, і довго ридав, як кажуть давні. Але згодом його серце наповнилося люттю, люттю котра мов хижий звір стала бігати по його очах. Харідейз негайно зізвав нараду зі своїх провідників і розробив план, і наказав зібрати армію з усіх своїх земель кожного лиса двох років і до чотирьох].

(P-X)

[Не зрахувати, не зрахувати того зібраного Харідейзом війська. Воно заполонило гори, ліси, поля і було готово слідувати за ватажком який зібрав, який поглядом незримим, дивився вдалечінь, туди куди не дивився ніхто крім нього – на синів своїх, вперед, на ворогів котрі повстали. І мовив гучно Харідейз до війська свого закликаючи кожного боротися не за нього, але за себе і за свою сім’ю, рідних ко-трі під загрозою, адже смерть рухається до них і якщо не зараз протистати їй, то не жити їм більше в спокої й мирі. І закричав в той день кожен хто чув ці слова, їх передавали й проголошували один одному, їх підтримували й кричали та підстрибували. Наповнилися усі ті краї поблизу тим лисячим криком, чули його і боялися. Промовив Харідейз перед тим як виступити: «Не прощайтесь з рідними, коханими чи дітьми. Якщо ви не повернетесь, отже ви їх не гідні! Я вірю що гід-ні! Боріться за своє, а я буду боротись проти свого!»].

(P-XI)

[І настав той день, день великої битви, день рокової, останньої тієї величної би-тви яку будуть пам’ятати в віках. Доповіли розвідники що військо Кілара зібра-лося на іншому боці поля названого згодом – рвафарау. Харідейз дав час на відпо-чинок війську, а сам відійшов попросити. Хвилювання перед майбутньою зустріч-чю з синами, перед битвою з ними, перед їхнім вбивством розривало Харідейзу се-рце. Він говорив до самого заходу, а близько середини ночі наказав своїм провід-никам шикувати військо до битви. Його пошикували на три частини під керівни-цтвом трьох провідників, і вийшов Харідейз і військо його на поле...]

ПІСНЯ ШОСТА

(P-XII)

I. І проростало еліхіухоусле в душі Харідейза так, що він захотів більше земель, і бі-льше здобичі, і більше лисиць для потіхи тілу своєму. Для цього наказав Харідейз зібратися усім лисицям одного і до трьох років зі своїх земель, і прийти на пагорб що розкинувся близько до сну його на землях тепер Хелебера та Дорзала. За чо-тири ночі зібралося до п’ятисот лисиць.

II. І скомандував Харідейз нагодувати їх, і розбіглися мисливці Харідейза і полюва-ли три ночі, і приносили протягом цих трьох ночей здобич і годували лисиць.

III. З усіх земель Харідейза приносили здобич і нагодувавши лисиць Харідейз зібрав-ся обирати, оглядати усіх лисиць яка красивіша ту відводили, а яку ні, ту відси-лали яка звідки прийшла. Цілий день оглядав і обирав Харідейз і обрав з усього числа лисиць собі рівно сто п’ятдесят.

(P-XIII)

I. Не втручався Фарха – Ту в справи Харідейза, адже довіряв і любив його. А Харі-дейз припинив славити Фарха – Ту, і більше не наказував славити іншим його, а віддався пожадливостям своїм з тими лисицями яких обрав.

II. І не цікавився Харідейз ні народом своїм, ні життям їх. Серед тих лисиць була одна, на ім’я Зівара котра була від Фісея – Пі послана й дуже вродлива собою так що Фісей – Пі знав, що обере її собі Харідейз. А Зівара ненавиділа Фарха – Ту, бо була від Фісея – Пі, і під час близькості всяк намовляла Харідейза зненавидіти Фарха – Ту.

III. І всякими словами підступними підмовляла його і під цими словами еліхіухоусле росло ще швидше в душі Харідейза так, що скоро він зненавидів Фарха – Ту і на-казав більше не славити його імені, а всякий який буде славити його ім’я буде вбитий жахливою смертю.

(P-XIV)

I. Але віддані лиси та лисиці Фарха – Ту славили його потайки від Харідейза зби-раючись в групи в глибинах лісу чи печерах. Більшість з таких були спіймані, і вбиті самим Харідейзом. Фарха – Ту якось прийшов до Харідейза в образі туман-ного лиса і говорив з ним: «Чому більше я не чую твоєї хвали і поклонінь? Ти мовчиш і займаєшся власними пожадливостями й задоволеннями», і відповів Ха-рідейз – «Я ще досі твій слуга, але я маю мало влади й сили. Он мої шестеро си-нів об’єдналися аби вбити мене. Якби ти дав мені більше сили як половина твоєї я б був вдячний і знав би що я в безпеці».

II. І засумував Фарха – Ту, адже не хотів давати Харідейзу половину від своєї сили, але він любив його і все – таки віддав половину, так, що тепер Харідейз міг з’являтися там де хотів, руйнувати гори, і викликати землетруси. Тепер він був нарівні з Фарха – Ту, і коли той пішов, розреготався і затріумфував. Він не збира-вся прославляти Фарха – Ту, а навпаки задумав вбити того й самому стати боже-ством.

ПІСНЯ СЬОМА

(P-XV)

I. І задумав Харідейз в серці своїм стати божеством; вище Фордея – На, сильніше Фарха – Ту й Фісея – Пі. Він продовжував вбивати тих хто славив не його ім’я, а Фарха – Ту, але не багато щоб ніхто не запідозрив.

II. Але еліхіухоусле проростало і тепер маючи в собі половину сили Фарха – Ту Ха-рідейз розколов гори котрі відділяли його землі від землів Барейда, розколов на дві частини, щоб змогло пройти його військо з ним на чолі. Коли ж побачив це з висоти Фордей – На, то розказав про це Фарха – Ту і той негайно явився Харі-дейзу в образі кам’яного лиса коли він та військо проходило гори.

III. І мовив Фарха – Ту: «Невже я не дав тобі своєї сили так що тепер ти нарівні зі мною як брат ти мені, а тепер розколов гори щоб пройти до мого слуги Барейда. Для чого Харідейзе ти робиш це?». Харідейз же випрямився і лють наповнила се-рце його так що він відповів: «Ні перед ким я не буду поклонятися, ні перед то-бою, ні перед іншими. Я не раб, ні тобі, ні іншим – це ви будете моїми рабами!». З гаркотом Харідейз напав на Фарха – Ту.

IV. І билися вони один між одним довго, так, що тряслося місце те, падало каміння з вершини гори на лисів Харідейза. Довго тривав бій, але в один момент від удару Харідейза тріснула щока на Фарха – Ту і здивувався він та усі хто бачили той бій. Харідейз же зареготав і став сміятися над Фарха – Ту, бо знав що у нього більше сил ніж у того, адже Фарха – Ту і раніше давав йому від своєї сили.

V. Але Фарха – Ту продовжив бій, і люто налягав на Харідейза, так, що в якусь мить поклав його на землю і придавив кам’яною лапою, проте відійшов і з гіркотою крикнув: «Що сталося з тобою, Харідейзе? Для чого ти борешся зі мною? Що я тобі зробив? Змирися і я прощу тебе». Але Харідейз не захотів слухати, вирвався і накинувся на Фарха – Ту. Бій відновився, і в один момент цього бою зявився Фі-сей – Пі в образі лавового лиса і напав на Фарха – Ту й повалив того на землю, і замахнувся аби вбити.

VI. І відкрилися очі Харідейзу і кинувся він, щоб зупинити Фісея – Пі. Він стрибнув на того і відкинув в сторону. Фісей – Пі піднявся і випрямився перед Харідейзом, зареготав і наблизившись вдихнув його душу, а Харідейз впав мертвим.

(P-XVI)

I. Сила котра була дана Харідейзу повернулася до Фарха – Ту і розлютився люто Фарха – Ту на Фісея – Пі, і хотів напасти, проте той розплавився в землю.

II. І сильно стукнув лапою Фарха – Ту і тріснула земля на місці тому, глибока була тріщина аж до землі всередині землі Фісея – Пі, і стрибнув вниз Фарха – Ту за Фі-сейом – Пі під землю. Там внизу глибоке озеро вогняне де усі душі у вигляді па-ру. Там Фісей – Пі, і Фарха – Ту зійшлися один з одним, і стали люто битися та рватися.

III. І не могли перемогти один одного, адже були на рівні сил. Зупинившись Фарха – Ту сказав: «Поверни мені душу Харідейза!». Фісей – Пі хотів відмовитися споча-тку... (на цьому пісня обривається)

ПІСНЯ ВОСЬМА

(P-XVII)

I. І бився Харідейз з Фарха – Ту і не міг перемогти; і не міг перемогти Харідейза і Фарха – Ту, бо були на рівні своїх сил.

II. І зійшов до них Фордей – На, і обоє розійшлись та Харідейз не хотів підкорятися, і в серці своїм задумав вбити богів та виду їм не дав, а повернувшись до табору розпустив військо до лисиць своїх, а сам зійшов до струмка, і прикликав ім’я Фі-сея – Пі. Той почувши Харідейза розкрив землю під ним і потягнув за лапу його вниз. Там велике лавове і вогняне озеро, там темрява і крики разом з примарами живуть. Усе це налякало Харідейза та Фісей – Пі заспокоїв того.

III. Вони стали говорити, і Харідейз запропонував дати йому частину своєї сили, аби вбити Фарха – Ту і Фордея – На. Фісей – Пі з закінченням його слів розреготався, і сказав, що не йому казати що тому робити, а що ні. І відкрилися очі Харідейзу, і побачив що робив він і сильний жах його охопив.

IV. І сказав Фісей – Пі: «Ось, я заберу частину душі твоєї, і голос, аби не міг ти гово-рити та виправдовуватись перед братом моїм та якщо змилується над тобою то змилується, а як ні, то ні». І забрав Фісей – Пі голос Харідейза так що не міг він говорити, і частину душі так що відчував на половину, думав на половину, хотів на половину і був наче хворий.

(P-XVIII)

[Коли ж відпустив Харідейза Фісей – Пі, тоді відправився до Фарха – Ту, знай-шов його з Фордеєм – На, і став просити вибачення у братів своїх].