You

iriana clem

Oublier ce qu'est l'amour Oublier tes lèvres, tes yeux Laisser ta voix être emportée par les murmures et les hurlements du vent solitaire Laisser ton visage être troublé par l'eau glacée des torrents. Abandonner la chaleur de ton corps pour me plonger dans la tempête de neige. Devrais-je subir toutes les intempéries pour que mon cœur survive à ton ignorance ? Pourrais-je t’oublier, te laisser derrière moi et t'abandonner?

2020-10-26 18:57:44

5

6

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (6)

Mémé Paradoxx

@iriana clem c'est tout mérité, je ne like et commente que si c'est vraiment beau 😆😊

Відповісти

2020-10-28 16:31:28

1

iriana clem

@ Mémé Paradoxx j'en suis vraiment touchée merci 😍j’hésitais à le publier car d'habitude j'essaye de faire des rimes mais j'ai voulu tenter celui ci sans rien changer donc merci beaucoup de me rassurer ^^

Відповісти

2020-10-28 16:36:57

1

Mémé Paradoxx

@iriana clem Parfois ce n'est pas grave qu'il manque une ou deux rimes, si les mots sont justes et adéquates... Et puis la prose c'est une sorte de poésie également !! 😆

Відповісти

2020-10-28 16:39:50

1

Схожі вірші

Всі

Why?

Лунная Лапа

I was alone. I am alone. I will be alone. But why People always lie? I can't hear it Every time! And then They try to come Back. And i Don't understand it. Why?

61

4

8986

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12005