Вишиванка
Iryna Markova
При світлі сонця матір вишивала Життя-дорогу - біле полотно. І тиху пісню про буття співала, Легке й щасливе, щоб воно було. Червоні маки Долю заквітчали, Принесуть щастя, сину, у твій дім, Кохання й радість квіти огортали, Тобі на згадку про любов батьків. А чорні смужки, то є захист, доню, Від темних сил, жорстоких ворогів, Міцну дарують вони духу волю Й боронять від журби та злих вітрів. У сяйві місяця нам ненька вишивала, Щасливу Долю й радісне життя, І тиху пісню про стіжки співала, Просила в них, щоб вберегли дитя. Вклонюся низько, дякуючи мамі, За вишиванку - оберіг душі, Яка стіжками Долю прокладає Й несе в собі всі молитви твої. Iryna Markova🌿
2021-05-20 04:37:10
5
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Iryna Markova
🥰На фоновому фото вишиванка, яку надіслала мені мамуся на свято цьогоріч🌹Дякую💕
Відповісти
2021-05-20 04:37:21
Подобається
Інші вірші поета
Хто ти є? Весняно-зимовий танок Спиніть літо Перший сніг
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11353
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
3840