Кров калини
Iryna Markova
Калини грона за вікном, Мов краплі крові запалають, Нам нагадають вони знов, Про біль, який всі забувають. Про тугу рідної землі, Про сльози неба і родини, Яка втрачає з дня у день Сьогодні батька, завтра сина. Війна... не бачу в ній кінця, Від болю небосхил палає, Її для всіх наче й нема, Хоч туга серце розриває. Iryna Markova🥀
2020-11-11 06:29:29
5
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Green Cherry
👏👏👏
Відповісти
2020-11-11 09:31:46
1
Iryna Markova
@Green Cherry 🤗🌷
Відповісти
2020-11-11 16:19:08
1
Інші вірші поета
Заховатись в туманах... Вітер Скінчилась весна Я вірю
Інші поети
Maryam Ahmed
@sweet_hijaby
Tasnime Bouchareb
@tasnime_bouchareb
Вікторія
@viktoriya_kiselova
Схожі вірші
Всі
Question 1?/Вопрос 1?
shadowlinxxx morgan
The girl that questions everything,is a girl that needs many answers.She wanders the earth trying to find the person that can answer her many queries.Everthing she writes has a hidden question that makes her heart ache and her head hurt.She spends days writing sad story's that she forgets her sad life.Shes in a painful story that never ends,she's in a story that writes itself.The pages in the book were filled ever so easy,because her heart wrote it for her.She spent her life being afraid,that's what made it so boring.Finding her passion was easy,but fulfilling it was the hardest part of all.Her writing may be boring and sad,but it's what keeps her sane. "She had all the questions in the word,and he had all the answers." Lillian xx
45
8
3637
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11208