Поетове страждання
Сидить Тарас собі, малює,
аж дивиться – селян ведуть,
пани їх батогами б'ють.
Кобзар поглянув, і умить
поета серце заболіло
і застогнало, защеміло!
"За що ви, – думає, –
пани, не щадите мого народу
і губите народну вроду?
О, безталанний мій народ!"
Душа художника щеміла,
від люті серце затремтіло!
І у вірші з душі самої
лились поетові страждання.
І викликав Тарас повстання.
І вільна стала Україна,
і зникли злії всі пани.
***
Поета пам'ять шануймо разом,
за все дякую, пане Тарасе.
аж дивиться – селян ведуть,
пани їх батогами б'ють.
Кобзар поглянув, і умить
поета серце заболіло
і застогнало, защеміло!
"За що ви, – думає, –
пани, не щадите мого народу
і губите народну вроду?
О, безталанний мій народ!"
Душа художника щеміла,
від люті серце затремтіло!
І у вірші з душі самої
лились поетові страждання.
І викликав Тарас повстання.
І вільна стала Україна,
і зникли злії всі пани.
***
Поета пам'ять шануймо разом,
за все дякую, пане Тарасе.
Коментарі