Irynka Ukrainka
@irynkaukrainka
Всім, хто за країни-агресори, БЛОК і БОЙКОТ.
Блог Всі
Поема
Новини
4
85
Редакція поеми
Новини
4
92
Поема
Новини
4
87
Книги Всі
Вірші Всі
Поема про короля Річарда
Пісня 1-ша У однім королівстві величнім і славнім Жив Річард-король. Був він лицарем сильним, вродливим, мужнім і статним. І була королева у нього – Інгрід прекрасна, і принцеса Даная була. Мирно жило королівство, бід та лиха не знало. І король, і народ грали балади й співали. Аж тут на коні дня одного прискакав стривожений воїн. Річард питає: «Що сталося, воїне любий?» Відповів той: «О, наш величний королю! Знову іти нам у бій доведеться! Вікінги-бо напали на нашу країну чарівну!» Річард стривожився: «Як це?! Вікінги ж мир нещодавно нам обіцяли! Ах, негідні вони!» І у ріг бойовий негайно король засурмив. Пісня 2-га Вмить зійшлось з королівства усього славетне лицарство. Шикувались в ряди: сильний спереду, слабший позаду. На чолі був король, поруч з ним Віктор-граф, лицар могутній і статний, В усьому завжди Річарду рівний. І пішли вони в бій сміливо й велично. І дивились графиня, Інгрід та Даная услід їм печально. Поглядом проводжало їх усе королівство. І з надією повернулись додому усі, Коли воїни вийшли з головного їх міста. Пісня 3-тя Ось прибули вони. Починалася битва кривава. Було видно: шляху назад вже нема. І вперед уже вийшли Річард і Олаф повільно, Королі, що зіткнутись мечами їх доля їхня звела. Олаф мовив: «Здайтесь нам, ви безсильні!» Розлютило це Річарда, й почалася страшна боротьба. Пісня 4-та Броня дзвеніла, мечі тріскотіли. Падали голови з могутніх плечей. Військо Річарда боролося вправно, Вікінги ж-бо лягали в скривавлену землю. Пісня 5-та Тут приїхав лицар новий, невідомий І спитав: «Хто з вас Річард-король і могутній граф Віктор?» «Ми і є ті, кого розшукуєш ти, – мовив Віктор, – говори, що бажаєш промовити нам?» «О, ця звістка сумна і печальна. О, королю, твоє королівство давно розікрали піддані. Бенкетують, гуляють, радіють, що вас вже немає. Королева твоя відреклася від тебе, А принцеса з графинею ділять вже трон.» Пісня 6-та Це почувши, граф та король військо додому своє відпустили. І від болю та люті почали вони з завзяттям битись. Не жаліли нікого, навіть Олаф-король впав з коня. А вмираючи, Олаф сказав їм: «Стійте, лицарі славні! Я прошу в вас пощади!» Охололи вмить Річард і Віктор, І, побачивши вже, що перемога за ними, Збиралися йти у своє королівство. Але він їм промовив: «О королю і графе! Чи я можу сказати своє останнє бажання?» Відповів йому Річард: «Якщо це заспокоїть тебе, то промов.» «Віднесіть мене на землю мою, де я правив. Королеві скажіть, хай багатства віддасть вам мої.» «До країни твоєї ми тебе привеземо, а багатства не візьмемо, Не за нього боролися ми.» «Я благаю, візьміть мої ви багатства. Хай це буде вам викуп за те, що звелів я напасти на вас. Принесіть в королівство своє ви той викуп, Хай же буде на радість народу і вам.» Це почувши, король Річард заплакав і мовив: «Королівству своєму ми вже не потрібні. Звістка нам ця прийшла. Невідомий лицар її нам сказав.» «Ні, послухай, королю величний, Я був той, хто послав його вам це сказати. Я хотів вас зламати, бо бажав, щоб здалися ви нам. Ті слова – то неправда. Я благаю прощення.» Заспокоїлось Річарда серце, він мовив: «Пробачаю тебе. На землі своїй будеш похований ти. Але благаю, не вмовляй нас узяти твої ті багатства, Про які ти говориш.» Пісня 7-ма І взяли король з графом Олафа, що вже помирав, І привезли на землю його, де він правив колись. Там же слуги його принесли срібло й золото сяйне, Але Віктор сказав: «Не потрібне нам срібло і золото, Олафа слуги. Ви послухайте, не за цим до вас ми прийшли, Прибули ми, щоб здійснити його останнє бажання. Хоче бути похованим він на рідній землі.» Пісня 8-ма Олаф благав: «Прошу вас, Дайте гідно померти! Викуп візьміть ви, щоб більше не мучився я!» Граф мовив тоді: «Ваша Величносте, але Олаф рацію має! Ми маємо взяти дещо від золота й срібла.» Річард жахнувся: «Вікторе, що ти! Ми ж воювали за мир, Не за гроші!» «Та ні. Я придумав одне Незвичайне випробування. Ми візьмемо зброю, розкішні золоті обладунки. Переберемося в лицарів, одвік невідомих. Перевіримо, чи вірне нам королівство.» Річард зрадів, слова ці почувши, І мовив: «О, це мудра порада від гідного, мудрого графа!» А тим часом вікінгів могутній правитель Швидко й мирно помер, зрозумівши, що здійснилось його останнє бажання. Пісня 9-та А тим часом усе королівство було у тривозі, Бо від війська, короля і графа Звістки вже рік не було. Вже зійшлися вони на зібрання печальне. Мовив там їм найстарший есквайр: «Щось рік як від короля й графа звістки немає. Може, щось трапилось з ними? Може, уже їх немає між нами, І не почуємо більше, як вони співають і грають свою величну баладу?!» Тільки він це сказав, як у місто заїхало військо. Всі сумні, Річарда й Віктора біля них немає. І побачивши це, здогадався есквайр, що щось трапитись мало. Пісня 10-та І заспівало усе королівство тужливу баладу, Заболіли серця у всіх підданих вірних. А графиня, Інгрід і Даная тим часом нічого не знали, І надії на краще серця їх повні були. Мовив старший есквайр: «Королеві не маємо ми говорити, Що щось статись могло.» Але піддані, горем убиті, слів тих не чули. Вони сиділи і дивилися в землю, Так, неначе питали у неї: «Де граф і король, скажи нам?» Пісня 11-та Тиждень минув, Знову печальне зібрання. Мовить есквайр: «Королівство, Що ж робити будемо ми? Славний Річард-король і граф-Віктор Не подали жодної звістки. Віщувало щось серце моє. А що скажемо ми королеві?» Пісня 12-та Тут в’їхали в місто два лицарі славні. В золотих обладунках, Коні в срібній збруї були. Їх списи і мечі в цінних каменях сяли. І не можна було взагалі їх впізнати. Тут промовив найстарший есквайр: «Доброго дня вам, лицарі славні! Що привело вас в нашу країну?» Старший лицар (то був Річард) промовив: «Ми блукаємо в пошуках долі по світу. А за ким ви так тужите? За ким то ридаєте ви?» Відповів той найстарший есквайр: «Був у нас Віктор-граф, і був Річард-король в нас хоробрий.» «А що з ними?» – знов Річард спитав. «Та нема вже як рік від них звістки. Королеві й принцесі надію вселяємо ми, що живі вони, Що зі славою лицарі наші вернуться.» Затривожилось в Річарда й Віктора серце. Схвилювавшись, спитав знову Річард: «А ми чули, що ви раді, що їх вже нема. Чи це правда?» І не стримався бідний найстарший есквайр, Розридався, неначе дитина: «О нещасна й лиха наша година! Ми найкращих утратили! Як нам бути без них?!» «Заспокойся, – граф Віктор промовив, – Лицарі ваші живі. З перемогою й славою додому вже їдуть.» «Благодійники наші, Ми безмежно вам вдячні за звістку. Тож тепер не тривожитись більше вже нам. Королеві й принцесі треба нести скоріше цю радість. Але хто ж ви, лицарі славні?» – найстарший есквайр їх спитав. Річард від щастя ледь стримав сльозу. І, знявши шолом, він сказав: «Я Річард-король, за яким ви так сумували.» «А я Віктор, ваш граф», – мовив Віктор, шолом урочисто свій знявши. І побачивши їх, королівство усе звеселилось. І кричали вони, і співали оди від щастя. Підійшли до коней, Взяли їх за їх срібні вуздечки І до замку юрбою із піснями їх повели. Віктор-граф сидів і велично на юрбу цю дивився, Його сповнила радість, що королівство своє захистив. Річард, сповнений весь благородства, Тихо радів. І у нього, і в графа у серцях щось прекрасне щеміло. Біля замку зустріли їх Даная, Інгрід і графиня. Після цього звеліли вони влаштувати бенкет. Святкувало перемогу свою королівство сім днів. Після цього жили вони далі мирно й щасливо.
2
0
76
I'm gonna fight
Rocket fell down from the sky. Brought to us death but not life. I see anger and horror in your eyes! And I hope, that in this war we'll all survive. And now I gonna fight! Smoke covered the light! Fire is in the sky! I'm gonna fight! I don't know, what to do, where to go! I wanna cry, I wanna run, I can't say: "No!". I beg you, please, say me, what must I do!!! Please, help me, please save me, From this war!
4
0
228
Все місто осінь блиском залила
Все місто осінь блиском залила, позолотила листя, не лишила спогадів про літо. І відлітають дні за криком журавля, і плаче дощ, співає сумовито. Гітара грає на мінорних лиш ладах, луна мелодія так журно і протяжно. Далеко десь сумує музикант, а на душі так тяжко і так страшно. Журлива й тиха осінь золота. Танцює листя у останнім вальсі. І крапа з хмар, немов сльоза, вода. І розривається душа від дисонансів.
6
1
215