Блог
Всі
Редакція поеми
Новини
Я, коли зрозуміла, що поему треба ділити на пісні, іще й піддавати редакції: Упс, не знала! 😳
5
92
Книги
Всі
Вірші
Всі
Поема про короля Річарда
Пісня 1-ша
У однім королівстві величнім і славнім
Жив Річард-король.
Був він лицарем сильним, вродливим, мужнім і статним.
І була королева у нього – Інгрід прекрасна, і принцеса Даная була.
Мирно жило королівство, бід та лиха не знало.
І король, і народ грали балади й співали.
Аж тут на коні дня одного прискакав стривожений воїн.
Річард питає: «Що сталося, воїне любий?»
Відповів той: «О, наш величний королю! Знову іти нам у бій доведеться!
Вікінги-бо напали на нашу країну чарівну!»
Річард стривожився: «Як це?! Вікінги ж мир нещодавно нам обіцяли!
Ах, негідні вони!»
І у ріг бойовий негайно король засурмив.
Пісня 2-га
Вмить зійшлось з королівства усього славетне лицарство.
Шикувались в ряди: сильний спереду, слабший позаду.
На чолі був король, поруч з ним Віктор-граф, лицар могутній і статний,
В усьому завжди Річарду рівний.
І пішли вони в бій сміливо й велично.
І дивились графиня, Інгрід та Даная услід їм печально.
Поглядом проводжало їх усе королівство.
І з надією повернулись додому усі,
Коли воїни вийшли з головного їх міста.
Пісня 3-тя
Ось прибули вони.
Починалася битва кривава.
Було видно: шляху назад вже нема.
І вперед уже вийшли Річард і Олаф повільно,
Королі, що зіткнутись мечами їх доля їхня звела.
Олаф мовив: «Здайтесь нам, ви безсильні!»
Розлютило це Річарда, й почалася страшна боротьба.
Пісня 4-та
Броня дзвеніла, мечі тріскотіли.
Падали голови з могутніх плечей.
Військо Річарда боролося вправно,
Вікінги ж-бо лягали в скривавлену землю.
Пісня 5-та
Тут приїхав лицар новий, невідомий
І спитав: «Хто з вас Річард-король і могутній граф Віктор?»
«Ми і є ті, кого розшукуєш ти, – мовив Віктор, – говори, що бажаєш промовити нам?»
«О, ця звістка сумна і печальна.
О, королю, твоє королівство давно розікрали піддані.
Бенкетують, гуляють, радіють, що вас вже немає.
Королева твоя відреклася від тебе,
А принцеса з графинею ділять вже трон.»
Пісня 6-та
Це почувши, граф та король військо додому своє відпустили.
І від болю та люті почали вони з завзяттям битись.
Не жаліли нікого, навіть Олаф-король впав з коня.
А вмираючи, Олаф сказав їм:
«Стійте, лицарі славні!
Я прошу в вас пощади!»
Охололи вмить Річард і Віктор,
І, побачивши вже, що перемога за ними,
Збиралися йти у своє королівство.
Але він їм промовив:
«О королю і графе! Чи я можу сказати своє останнє бажання?»
Відповів йому Річард:
«Якщо це заспокоїть тебе, то промов.»
«Віднесіть мене на землю мою, де я правив. Королеві скажіть, хай багатства віддасть вам мої.»
«До країни твоєї ми тебе привеземо, а багатства не візьмемо,
Не за нього боролися ми.»
«Я благаю, візьміть мої ви багатства.
Хай це буде вам викуп за те, що звелів я напасти на вас.
Принесіть в королівство своє ви той викуп,
Хай же буде на радість народу і вам.»
Це почувши, король Річард заплакав і мовив:
«Королівству своєму ми вже не потрібні. Звістка нам ця прийшла.
Невідомий лицар її нам сказав.»
«Ні, послухай, королю величний,
Я був той, хто послав його вам це сказати.
Я хотів вас зламати, бо бажав, щоб здалися ви нам.
Ті слова – то неправда.
Я благаю прощення.»
Заспокоїлось Річарда серце, він мовив:
«Пробачаю тебе. На землі своїй будеш похований ти.
Але благаю, не вмовляй нас узяти твої ті багатства,
Про які ти говориш.»
Пісня 7-ма
І взяли король з графом Олафа, що вже помирав,
І привезли на землю його, де він правив колись.
Там же слуги його принесли срібло й золото сяйне,
Але Віктор сказав:
«Не потрібне нам срібло і золото, Олафа слуги.
Ви послухайте, не за цим до вас ми прийшли,
Прибули ми, щоб здійснити його останнє бажання.
Хоче бути похованим він на рідній землі.»
Пісня 8-ма
Олаф благав: «Прошу вас,
Дайте гідно померти!
Викуп візьміть ви, щоб більше не мучився я!»
Граф мовив тоді:
«Ваша Величносте, але Олаф рацію має!
Ми маємо взяти дещо від золота й срібла.»
Річард жахнувся:
«Вікторе, що ти!
Ми ж воювали за мир,
Не за гроші!»
«Та ні. Я придумав одне
Незвичайне випробування.
Ми візьмемо зброю, розкішні золоті обладунки.
Переберемося в лицарів, одвік невідомих.
Перевіримо, чи вірне нам королівство.»
Річард зрадів, слова ці почувши,
І мовив: «О, це мудра порада від гідного, мудрого графа!»
А тим часом вікінгів могутній правитель
Швидко й мирно помер, зрозумівши, що здійснилось його останнє бажання.
Пісня 9-та
А тим часом усе королівство було у тривозі,
Бо від війська, короля і графа
Звістки вже рік не було.
Вже зійшлися вони на зібрання печальне.
Мовив там їм найстарший есквайр:
«Щось рік як від короля й графа звістки немає.
Може, щось трапилось з ними?
Може, уже їх немає між нами,
І не почуємо більше, як вони співають і грають свою величну баладу?!»
Тільки він це сказав, як у місто заїхало військо.
Всі сумні, Річарда й Віктора біля них немає.
І побачивши це, здогадався есквайр, що щось трапитись мало.
Пісня 10-та
І заспівало усе королівство тужливу баладу,
Заболіли серця у всіх підданих вірних.
А графиня, Інгрід і Даная тим часом нічого не знали,
І надії на краще серця їх повні були.
Мовив старший есквайр:
«Королеві не маємо ми говорити,
Що щось статись могло.»
Але піддані, горем убиті, слів тих не чули.
Вони сиділи і дивилися в землю,
Так, неначе питали у неї: «Де граф і король, скажи нам?»
Пісня 11-та
Тиждень минув,
Знову печальне зібрання.
Мовить есквайр: «Королівство,
Що ж робити будемо ми?
Славний Річард-король і граф-Віктор
Не подали жодної звістки.
Віщувало щось серце моє.
А що скажемо ми королеві?»
Пісня 12-та
Тут в’їхали в місто два лицарі славні.
В золотих обладунках,
Коні в срібній збруї були.
Їх списи і мечі в цінних каменях сяли.
І не можна було взагалі їх впізнати.
Тут промовив найстарший есквайр:
«Доброго дня вам, лицарі славні!
Що привело вас в нашу країну?»
Старший лицар (то був Річард) промовив:
«Ми блукаємо в пошуках долі по світу.
А за ким ви так тужите?
За ким то ридаєте ви?»
Відповів той найстарший есквайр:
«Був у нас Віктор-граф, і був Річард-король в нас хоробрий.»
«А що з ними?» – знов Річард спитав.
«Та нема вже як рік від них звістки.
Королеві й принцесі надію вселяємо ми, що живі вони,
Що зі славою лицарі наші вернуться.»
Затривожилось в Річарда й Віктора серце.
Схвилювавшись, спитав знову Річард:
«А ми чули, що ви раді, що їх вже нема.
Чи це правда?»
І не стримався бідний найстарший есквайр,
Розридався, неначе дитина:
«О нещасна й лиха наша година!
Ми найкращих утратили!
Як нам бути без них?!»
«Заспокойся, – граф Віктор промовив, – Лицарі ваші живі.
З перемогою й славою додому вже їдуть.»
«Благодійники наші,
Ми безмежно вам вдячні за звістку.
Тож тепер не тривожитись більше вже нам.
Королеві й принцесі треба нести скоріше цю радість.
Але хто ж ви, лицарі славні?» – найстарший есквайр їх спитав.
Річард від щастя ледь стримав сльозу.
І, знявши шолом, він сказав:
«Я Річард-король, за яким ви так сумували.»
«А я Віктор, ваш граф», – мовив Віктор, шолом урочисто свій знявши.
І побачивши їх, королівство усе звеселилось.
І кричали вони, і співали оди від щастя.
Підійшли до коней,
Взяли їх за їх срібні вуздечки
І до замку юрбою із піснями їх повели.
Віктор-граф сидів і велично на юрбу цю дивився,
Його сповнила радість, що королівство своє захистив.
Річард, сповнений весь благородства,
Тихо радів.
І у нього, і в графа у серцях щось прекрасне щеміло.
Біля замку зустріли їх Даная, Інгрід і графиня.
Після цього звеліли вони влаштувати бенкет.
Святкувало перемогу свою королівство сім днів.
Після цього жили вони далі мирно й щасливо.
3
0
175
I'm gonna fight
Rocket fell down from the sky.
Brought to us death but not life.
I see anger and horror in your eyes!
And I hope, that in this war we'll all survive.
And now I gonna fight!
Smoke covered the light!
Fire is in the sky!
I'm gonna fight!
I don't know, what to do, where to go!
I wanna cry, I wanna run, I can't say: "No!".
I beg you, please, say me, what must I do!!!
Please, help me, please save me,
From this war!
4
0
317
Все місто осінь блиском залила
Все місто осінь блиском залила,
позолотила листя, не лишила спогадів про літо.
І відлітають дні за криком журавля,
і плаче дощ, співає сумовито.
Гітара грає на мінорних лиш ладах,
луна мелодія так журно і протяжно.
Далеко десь сумує музикант,
а на душі так тяжко і так страшно.
Журлива й тиха осінь золота.
Танцює листя у останнім вальсі.
І крапа з хмар, немов сльоза, вода.
І розривається душа від дисонансів.
6
1
309
