Колишнього життя мого мить
Ханна Михайлова
Сьогонді я зрозуміла, що я вже не я Що серце не б'ється у грудях, Що я не жива. Намагаюсь згадати... У пам'яті щось замигтіло, Якісь гарнії сни... Чи то кошмари?.. Намагаюсь згадати... Та у серце, точніш, де то було колись У грудях щось як заболить.. Щось до болю знайоме, Щось до болю моє... Чи то вітер холодний, Чи сонце-то запальне... То був хлопець, знайомий до болю Але такий він чужий... Намагаюсь згадати... Намагаюсь згадати, що так хотіла забути, Що була здатна вбити себе? Я пам'ятаю... Я пам'ятаю то світле волосся, На сонці що златом блистить. Я пам'ятаю блакитнії очі: Лише вони могли мене вбить. Посмішку ту пам'ятаю... Пам'ятаю ту мить, коли одним своїм поглядом Обірвав ти життя мого мить.
2019-07-25 22:16:05
2
0
Інші категорії
Поеми Пейзажні Філософські Сумні вірші Для підлітків Вірші до свят
Інші поети
Marco Lori
@Travique
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2030
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1328