Тривога
Кліо Хартуларі
Тривога! Кричить сирена! Всі людоньки по хатах. І кров застигає в венах, І серденько калата. Ми біженці, нам не страшно, Сирена нас не гнівить. Ми бачили те, що вашим Місцевим не уявить. У нас не було тривоги, Лиш вибухів щільне тло. Ми тихо молили Бога, Щоб, батечку, не в житло. Ми знову щодня прощались Із тими, хто не чужий. Нас віддано захищали, Ішли до нових вершин І Бог, і воя́ки світла, Вкриваючи від біди. А ворог – тварюка підла, Багряної, як води, Жадає із душ напитись, Що волю не віддають, Що будуть і далі битись За неньку свою й мою. За мову і незалежність, За нації ДНК, За рідних країв безмежність, За кожного земляка. Оточені пепелищем, Та віримо лиш в одне: Наш день перемоги ближче Із кожним наступним днем. _ _ 🎥 Читаю вірш: https://youtu.be/ytj1BIv4zgU
2022-12-27 23:50:05
6
0
Інші вірші поета
Роки Захисник Ти – моє все, я – твоє все Ніч Новорічна
Інші поети
Рада
@Rada_
Kim Flower
@wafaa_osama
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
1962
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11521