Вона боялась... Це було помітно по плечах, що опустились і наляканому погляді... Відчуття було, що за нею гониться хтось із пекла, якась невідома сила старається наполегливо затягти до потойбіччя.

       — Мелано, з тобою все добре? — запитала «подруга», не витримавши.

       — Іди без мене... — пролунав у відповідь тихий голос, який втратив свій унікальний окрас, ставши подібним потріпаної життям людини, якій набридло боротися.

       — Але ж ми домовлялися... Ну, як скажеш... — знизавши плечима, Інна пішла далі в напрямку до торгівельного центру, не дуже хвилюючись через стан супроводжуючої.

       Відразу на душі Мелани стало легше, бо наодинці аналізувати ситуацію простіше.

       «Чому ж вона повернулась до міста?.. так і не приїхавши на похорони, кинувши одну розгрібати все лайно, що вилилось на мене... Чому?..» — треба було привести до порядку голову давно, та час, мов вода все невблаганно тікав...

       Півтора року їй не вистача дружньої поради, захисту від нападок оточуючих, їх образливих слів, які кажуть навіть найрідніші люди. За що вони її ненавидять? У чому вона винна? Мати дівчини дуріє, але найбільше батько... З'являтися дома, стало смертним вироком, вона ж «шматок виродка» з його цитат і це ще не найобразливіше, що він говорив у її адресу. Проскакувало іноді і «шльондра»... «Мило!» — і більше нічого не скажеш.

       Вона була в розпачі й охопити весь жах не міг ніхто, її не розуміли... Крім брата звичайно, якого немає... Це «немає» болісно вдарило по ребрам, вибивши звідти повітря... Мелана відкашлялась і почала дихати... спочатку швидко, хапаючи ніби щось світле, а потім повільніше, трошки приходячи до тями. Такі напади в останній час траплялись рідко. Може, звичайно користь приносили недешеві пігулки, а, може, мантра, що кожен день промовляла Мелана, говорячи, що «завтра буде кращий день»... Краще не ставало, ні через день, ні через місяць... Була лиш порожнеча від самотності, постійний тиск з боку батьків і вина, що здавлювала ночами серце, погрожуючи розтерзати його на дрібненькі артерії, вени і міоцити.

       Хотілось втекти, заховатись від усіх, стати вільною... та проблеми треба вирішувати... Тому Мелана, як справжній боєць боролася з батьком, відстоюючи рішуче свою позицію, повторюючи, що не хоче йти на юриста, їй це не цікаво. Вона прагне закінчити інститут, де стане собою, розкривши в повній мірі талант художника. Ярослав би її підтримав...

       Ще змалку Мелану приваблювало малювання. Її каляки можна було знайти не тільки на аркушах паперу, але і на шпалерах у вітальні, маминих журналах, татових книгах із вищої математики й бабусиних мемуарах. Останній не сподобалося найбільше такий вандалізм, бо онука поклала око на святе. Тож згодом дівча опинилося в Художній школі. Ранніми роботами цікавився лиш братик, і з часом нічого не змінилося. Усі були зайняті роботою, проблемами, різними важливими дорослими питаннями. Єдиним другом, хто підтримував і ніколи не покидав її безперечно зоставався Ярослав, запевняючи, що вона обов'язково стане відомою, він вірить у неї. Цього було абсолютно достатньо...

       Заплющивши очі, посміхнулась і попрямувала до місця, що стало власною схованкою від крику й каяття, роздвоєння душі.

       По дорозі згадала Красовську, точніше Красовських, які з'явилися всередині другого семестру восьмого класу й визвали фурор тим, що близнючки. Відрізнити обох за зовнішнім аспектом становило якусь надздібність для одноклассників з учителями. Мелана в шоу «Бабуїнів» не брала участь, бо лізти до когось в душу, коли її не просять не любила. Вона ще могла зрозуміти однолітків у яких гормони у свої тринадцять били через край, але педагоги вели себе теж недостойно, хоча виглядали розумними начебто? З часом з'ясувалося, що ці двоє різні не лише за характером, а й стилем життя. Марина любила вчитись, велику увагу приділяючи точним наукам, була тихою й непомітною на тлі Єлизавети, що наповнювала простір навкруги радістю. Ця дівчина швидко стала улюбленицею класу, та і вчителів загалом, відзначалася потягом до літератури, могла довго підтримувати розмову, поводячись виключно милою й доброю з усіма, водночас будучи активісткою класу. Дізнавшись, що Мелана малює, Єлизавета прилипла до неї як кленовий лист і не хотіла відступати, воюючи з недовірою й настороженістю. Спочатку дівчина намагалась не помічати ласкавої посмішки і глибоких блакитних очей. Красовська виявилась впертою натурою й через деякий час вони стали найкращими подругами. Мелана не вірила сама собі, бо крім брата ніхто ніколи не цікавився справою всього її життя, не помічав справжнє «я». Їх не розділяло ніщо, бо як виявилося мешкають вони в одному домі, просто в різних під'їздах.

       Життя якщо подумати дивна штука. Сьогодні дарує білі полоси, а завтра може принести й чорні. І майже ніколи не вгадаєш, коли ж нагодиться та темна година в гості? Усе змінилося в дев'ятому класі, коли Марина почала зустрічатися з Ярославом, вкравши найдорожче, можна сказати недоторканне... Мелана була хорошою сестрою, усвідомлюючи, що Красовська ще не найгірший варіант. Дуже вродлива, розумна, цікавиться математикою як і її брат, плануючи по словам Лізи поєднати своє майбутнє з цим предметом. Ніяких недоліків у відносинах цієї пари Мелана не спостерігала, хоч болісні думки випадково виринали нізвідки. Дівчина вважала, що сильно себе накручує, адже брат навіть познайомив батьків з Мариною і його обраниця прийшлася до смаку всій рідні. Отож, це були звичайні ревнощі. Мелана звикла, що старший братик приділяє весь вільний час тільки своїй любій сестричці. І думка, що його тепер треба з ділити абсолютно з посторонньою людиною не хотіла засвоюватися.

       Через всі ці страсті вона проґавила той момент, коли Ліза почала марніти на очах, засихаючи неначе рослина під палющим сонцем у дикій пустелі. Тривалий період вона не могла витягти бодай слово в подруги: та або переводила вміло розмову, або відмахувалась, запевняючи, що з нею все гаразд. Самотнього вечора, знайшовши подругу на даху будівлі, де та ховалась час-від-часу, Мелана просто обійняла її, пообіцявши ніколи не покидати. Ліза врешті-решт розкололась...

       Причиною страждань повстало нерозділене кохання до Ярослава. Після щирого зізнання Мелана не знала як чинити, що робити і говорити, бо на одній чашці вагів знаходилось щастя рідного брата, а на іншій біль також не чужої для неї людини. Уперше Мелана перебувала в дилемі, де не знаходила варіантів як вирішити ситуацію. Але на інтуїтивному рівні відчувала, що це не кінець історії, бо подруга ніколи не відводила погляд, прикусуючи губу. Зоставалося почуття недомовленості. Таке бридке, що змусило добитися правду, яка змінила геть усе... Марина вбила людину. Сталося це рівно рік назад, коли дівчина покинула квартиру через  сварку з матір'ю. На вулиці до неї почав приставати хлопець з їхнього району... Що далі сталось сама Марина не дуже добре пам'ятає... Діло зам'яли завдяки зв'язкам батьків, виставивши все в тому ключі, що нападавший хотів згвалтувати дівчину. Та за словами сестри-блинючки вона навідується кожної п'ятниці до психотерапевта.

       Тепер очі прозріли, багато що прояснилося. Став зрозумілий переїзд Красовських до іншого міста наприкінці березня, налякані взори Лізи щодо сестри, деколи тремтячі руки в її присутності... І як Мелана раніше цього не помічала?..

       Та найстрашніше було усвідомити, що її любий брат зустрічається з вбивцею, яка психічно не здорова. Та вона кожної миті може нести загрозу, може легко обірвати існування Ярослава. Дівчина вирішила підставити все так, щоб хлопець кинув Марину. На розум художниця ніколи не скаржилась, тому розповівши обраному пустоголовому однокласнику «секрет», що він подобається сестрі Лізи, засняла фото палкого поцілунку, а далі показала братові доказ зради.

       Таким чином Мелана запустила до дії ланцюжок доміно, яке зупинити було вже неможливо... Послідував розрив через який Ярослав ходив ніякий, пояснюючи мамі свій стан навантаженням у навчанні. Страждав сильно і не помічав Лізу, яка поселилась вдома в Мелани. Дівчина покладалась на Бога, що закінчиться все добре, та біда як всім відомо не приходить одна...

       За день до випускного з життям покінчила Марина, зістрибнувши з даху будівлі... Ліза стала сама не своя. Постійно заплакані очі, які, мабуть, не усвідомлювали нічого, що відбувалось... А, може, не хотіли?.. Мелана не раз приходила поговорити з нею, але ніяких слів так і не добилась. Та просто сиділа на кріслі, втупившись в одну точку й опісля декількох годин мовчання вони розходились. Дівчина відчувала себе нікчемою, вона зруйнувала все до чого змогли дотягнутися її руки. Яке право мала вирішувати бути Марині з її братом чи ні? Вбивцею стала вона...

       Пройшов місяць з трагедії за який сім'я Красовських переїхала... Марина дзвонила подрузі, проте та не брала слухавку, а потім ще і змінила номер... Неприємно, коли всі відвертаються, залишивши саму розбиратися з усім, що ти накоїла. Мелана норовила поспілкуватися з братом, але той не з'являвся вдома і, поїхавши на навчання до інституту, не витримав і наклав на себе руки... Того дня дівчина заживо себе поховала...