La double identité

Kotodama

Ces gens remplissent Les rues et ruelles De nos villes Le regard rivé Sur leur portable. Ces gens-là attendent Bus, trams, métros Sur les quais et les trottoirs. Chaque personne semble faire La même chose Mais au fond Quelle est la vérité ? La vérité c’est que Nous portons tous un masque Inconsciemment ou pas Mais comment le voir ? Pourquoi devoir porter Ce masque sur Notre visage pour pouvoir vivre En société ? Pourquoi vouloir Cacher nos défauts ? Que valons nous en faisant cela ? Les gens ont peur. Ce masque cache souvent Douleur et crainte Voire traumatismes Société brisée. Un jour le monde Changera Ou tout s’écroulera. Le monde court après sa perte. -Cœur Écrit mi février 2022 :)

2022-10-01 20:41:16

5

8

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (8)

Kotodama

@lys merci beaucoup !

Відповісти

2022-10-02 12:23:01

1

ʏaʏa

C'est tellement vrai malheureusement :(

Відповісти

2022-10-10 20:41:20

1

Kotodama

@ʏaʏa oui :(

Відповісти

2022-10-10 20:50:24

1

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

3858

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11493