Виходила мати в поле
LitcoG8
Виходила мати в поле, Виходила з хати. Виходила рано в ранці Жито дожинати. Виходила, Та й з усердям кутала дитину, Щоб не дай боже не хворіла У лиху годину. Жала жито, та й співала - Час спливає швидше. Промовляла замовляння, Щоб не стало гірше. За детиноньку молила, Аж мокріли очі. Ясним розумом молила, Голосом співочім. І за неньку помолила Мовою соловїной, Щоб лiтали дикі птахи Вільно Україною. Запиталася у долі, -"Як стерпіти муки?" -"Коли панськії кайдани Лишать мої руки?" Запитала, та й втирала Хусткой мокрі очі. Витирала, та й співала Голосом співочім. Ясним розумом співала, Мовою солов'їной. Щоб летали дикі птахи Вільно Україной.
2019-03-18 21:33:03
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Фія
Це не вірш, це щось прекрасне!😍🔥
Відповісти
2019-03-20 08:31:04
Подобається
LitcoG8
@Фія Мерсі
Відповісти
2019-03-20 08:35:10
Подобається
Інші категорії
Привітання Любовні Подійні Соціальні Вірші в прозі Філософські
Інші поети
Minyunsu3
@Minyunsu3
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Ай
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
103
16
4979
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12129