Вірші
Всі
"Підкори"
Цілуй її руки, які наче крила
Дивися у очі, що лиш повесні
Сяють зірками, грають смарагдами
Навіть, коли одні.
Люби її ніжно,
Терпи її мужньо.
Ти саме дочекайся пори,
Тоді візьми її тиху та змучену
І, як сушу вода, підкори.
Підкоривши, зроби її цінністю,
Мріями піднеси догори..
Чекай, щоб тобі довірилась.
***
Хочеш, ночами вий.
Все? Всі годинники звірились?
Тепер візьми її і убий.
3
0
572
"Попелище"
Я закохалась в його очі,
Вони ввижались до півночі.
Чому? За що? Для чого? Нащо?
Душа моя ще та пропаща.
І вітер як чортяка свище.
Усе навкруг як попелище.
В огні любові й ти згорів,
Чому ж за мною ти побрів?
5
0
572
"Поштар"
В будинку темно, як в очах,
Того, кого здолав цей страх.
Шумить вода, вже стух ліхтар.
І в двері стукає поштар.
Ніхто йому не відчиня..
"Чому ходити так зрання?!" -
Кричить дівчина молода,
Яка завжди сама й сама.
У хаті голосно та дзвінко,
Думки сплітаються в барвінку.
Коли господарка ще спала,
Будинок осінь вже спідкала,
А засинала ще вона,
Коли буянила весна.
У снах її таких яскравих
Завжди цвіли всі сухотрави,
І дощ ішов легенько й тихо,
А вітер ніжно-ніжно диха.
Проте у снах, в хатині, в місті
До нього їй - сто тисяч миль,
Якщо не двісті.
Виходить на рожевий ґанок,
Який прекрасний цей світанок...
Його немає, не прийшов
Її листів він не знайшов?
Вже звиклась з тишею й дощем,
Які колись були ножем.
Зайшла у хату - й знову спати
Вона не може вже літати..
І знову сяє той ліхтар..
Чому ж приходив цей поштар?
4
0
543
