Орися
Війна
Як допомогти Лізі?
Дива трапляються?
Дива трапляються?
Зовсім юна медсестра втомлено дивилася у вікно. Який страшний день... Потік людей просто невпинний. Вже вкотре за цей ранок на подвір'я лікарні з гуркотом влетіла машина з вибитими шибками. Добре, відкрите обличчя водія було геть посічене мілкими розрізами від розлетівшихся вщент шибок. Він допоміг вийти з машини вагітній жінці, нахилився до переднього пасажирського крісла і виніс іншу. Бригада швидкої вже бігла йому назустріч, але він міцно тримав свою ношу, ніби боявся, що вона розсиплеться без його рук.
Бабуся дивилася на онуку і їй здалося, що її сухі посірілі  губи заворушилися. Нахилившись, жінка чітко почула :"Де Назар?"
Радіючи, що онука прийшла до тями, старенька кинулася на пост медсестер.
- Дівчатка, Орися отямилася, питається про якогось Назара. Але таких знайомих в нас немає.
- Як це немає? А я? - лагідний чоловічий голос здивував бабусю. - Я Назар і це я привіз сьогодні дівчат сюди. Напевне вона питає про малого Лізи, він теж Назар. З ними все добре. Але ж як співпало! Співпало? Не думаю!
Стареньке обличчя, таке стурбоване і злякане, тієї миті просвітліло. Бабуся точно знала, що за кожною такою випадковістю стоїть Боже провидіння. Ніщо у світі не випадкове. Дякувати Богові.
© Людмила Скрипко,
книга «Орися».
Коментарі