- Орисю, дитино, прокидайся! Війна - голос бабусі скрипів переляком. Її сухі старенькі пальці перебирали мереживний рукав нічної сорочки онуки, намагаючись хоча б в цьому знайти якийсь спокій.
Орися сіла на ліжку і втупилася нерозуміючим поглядом у карі очі старенької.
- Ба, яка війна? Бути не може...
Край фрази ковтнув гучний вибух десь зовсім неподалік. Злякана бабуся вже тягла щосили тривожну валізку, зібрану ще два місяці тому так, на всяк випадок, як вчили у новинах.
Орисю ніби прибило тим вибухом. Вона хотіла підійти до вікна і подивитися, що і де бахкає, але ноги, мов дві ватяні видовженні подушки, лежали взговж зім'ятого ліжка і відмовлялися рухатись. "Опануй себе! Швидко взяла себе у руки! Зберися, ганчірко!"
Бабуся вже позносила до ванної кімнати воду і речі, репетуючи на всю квартиру про правило двох стін.
- Де батьки?
- Аби ж то знати, Орисю! Батько не вертався з нічного чергування, а мати тільки вигукнула мені, що почалася війна і щоб ми ховалися і побігла сходами вниз.
- Зараз нажаль відсутній зв'язок з вашим абонентом - металічний голос ніби вчив напам'ять цю фразу, тому повторював її невпинно на всіх номерах, які злякано набирала Орися.
Десь недалеко, розрізаючи нічне холодне повітря, протяжно та гучно заревла сирена. Повітряна тривога?
- Бабусю, тиж розумієш, що краще спуститися до бомбосховища? - голос дівчини зрадницьки зійшов на сип.
- То мерщій хватай валізку і мчимо. У двадцять восьмому будинку є бомбосховище.
Наспіх вдягнувшись у старий светр и спортивкий, натягнувши "дуті" чоботи і гусячий пуховик, дівчина ледь встигала наздоганяти прудку бабусю, яка з двома баклажками води і торбою їжі, стрілою летіла по східцях.
У бомбосховищі було тихо і малолюдно. Генка, хлопець-сусід, все шукав відповідального і бубонів, що тут має бути сухо і заготовлено воду. Біля стіни на згорненому спальному мішку сиділа Ліза - однокласниця і подруга дитинства Орисі. Останні роки їх шляхи мало перетиналися, але дівчина знала, що влітку Ліза вийшла заміж за випускника академії сухопутних військ. Історія була чудернацька на думку Орисі, бо вона не розуміла, як можна було закохатися через інтернет, чи при першій і єдиній зустрічі, яка відбулася на площі Ринок у старому доброму Львові. Так чи інак, після закінчення академії, Олег приїхав до Чернігова і покликав Лізу заміж. А Ліза погодилася і нині вже чекала на первістка.
- Ой, дитино, і ти тут. Привіт! Коли тобі народжувати, де Олєжка? - бабуся вже крутилася кругом Лізи, витягаючи з торби пиріжки.
- Баб Ніно, де Олег не знаю, поїхав ще зночі по тривозі, мабуть і ваші теж там ( Олег служив в одній частині з Орисіними батьками). А народжувати не знаю, лікар казав за три тижні, але, напевне, вже ... - дівчина підняла ковдру, якою були вкутані її ноги і бабуся з Орисею побачили, як по сірій бетонній підлозі розповзлася волога пляма.