2
Нове завдання. Брайан зателефонував Стефані. Це занепокоїло її. Хоча він був її найкращим другом, але в пусту Брайан ніколи не дзвонив. Сталось щось серйозне.
– Привіт,Брайане ? Щось сталось? – голос Стефані звучав беземоційно, хоча емоції бурлили в ній.
– Стеф, нова справа.
– Що саме сталось?
– Ти маєш сама це побачити. Приїжджай на північ Далласу, по 35–ому шосе, в сторону парку Чікасо. Зателефонуєш, тебе зустріне агент Крістоф. – його голос був наповнений злом і образою , але не на Стефані.
– Гаразд, виїжджаю.
Стефані виїхала за декілька хвилин. Вона – жінка тридцяти років та спеціальний агент ФБР. Страх досі жив в ній. Чому їй так важко було забути?
Коли вона сіла в машину її накрила тривога. Щось виділяло цю справу серед інших.
Стефані їхала близько години. Вона зателефонувала Браяну. Так як і домовлялися, Крістоф виїхав по ню. Його очі були наповнені смутком. Вона не часто бачила його таким, але якщо це й було, то за якоїсь вагомої причини.
На місці злочину було близько двадцяти агентів. Браян підійшов до Стефані і провів її до кам'яної семиметрової скали. Навколо неї був густий ліс. Обійшовши навкруги вона побачила, чому ця справа була така нагальна.
З інакшого боку скалу обмивало озеро. А трішки вище сиділа Вона.
– Хто вона? – запитала Стефані.
– Катрін Флейбург. – тихо відповів Браян.
Перед ними була жінка років сорока. Її тіло виблискувало на сонці. Ноги були надзвичайно випрямленні. Руки були обережно складені на бедрах. Оголене тіло було побите, хоча рани хтось намагався приховати. Жовтий парик діставав своїми кінцями до стегон.
– Чому вона в такій позі? Що з її очима? – схвильваним голосом запитала Стеф.
– В руки й ноги були забиті залізні палиці. На долонях й стопах видно, що вбивця не до кінця забивав їх. – відповів Крістоф.
– Напевне боявся, що переламає руку, чи ногу.
– Так,напевне. На очах лінзи. А віки пронизані проволокою.
– Тому тримають форму й не закриваються. – мурашки пробіглись по її шкірі. Спогади повертались до неї і їх не сила було стримати.
– Привіт,Брайане ? Щось сталось? – голос Стефані звучав беземоційно, хоча емоції бурлили в ній.
– Стеф, нова справа.
– Що саме сталось?
– Ти маєш сама це побачити. Приїжджай на північ Далласу, по 35–ому шосе, в сторону парку Чікасо. Зателефонуєш, тебе зустріне агент Крістоф. – його голос був наповнений злом і образою , але не на Стефані.
– Гаразд, виїжджаю.
Стефані виїхала за декілька хвилин. Вона – жінка тридцяти років та спеціальний агент ФБР. Страх досі жив в ній. Чому їй так важко було забути?
Коли вона сіла в машину її накрила тривога. Щось виділяло цю справу серед інших.
Стефані їхала близько години. Вона зателефонувала Браяну. Так як і домовлялися, Крістоф виїхав по ню. Його очі були наповнені смутком. Вона не часто бачила його таким, але якщо це й було, то за якоїсь вагомої причини.
На місці злочину було близько двадцяти агентів. Браян підійшов до Стефані і провів її до кам'яної семиметрової скали. Навколо неї був густий ліс. Обійшовши навкруги вона побачила, чому ця справа була така нагальна.
З інакшого боку скалу обмивало озеро. А трішки вище сиділа Вона.
– Хто вона? – запитала Стефані.
– Катрін Флейбург. – тихо відповів Браян.
Перед ними була жінка років сорока. Її тіло виблискувало на сонці. Ноги були надзвичайно випрямленні. Руки були обережно складені на бедрах. Оголене тіло було побите, хоча рани хтось намагався приховати. Жовтий парик діставав своїми кінцями до стегон.
– Чому вона в такій позі? Що з її очима? – схвильваним голосом запитала Стеф.
– В руки й ноги були забиті залізні палиці. На долонях й стопах видно, що вбивця не до кінця забивав їх. – відповів Крістоф.
– Напевне боявся, що переламає руку, чи ногу.
– Так,напевне. На очах лінзи. А віки пронизані проволокою.
– Тому тримають форму й не закриваються. – мурашки пробіглись по її шкірі. Спогади повертались до неї і їх не сила було стримати.
Коментарі