Наступного ранку Бюро і офіс гуділи від роботи. Головне було – скласти цей пазл. Стефані прийшла дуже рано. Її машину підвезли під офіс.
   — Є щось нове? — запитала вона.
— Здається, нічого. — відповів Брайан.
— Опитували її рідних?
— Ні, я  зараз поїду.
— Я з тобою .
— Гаразд.
   Стефані знала, що Брайан занадто нетерплячий. Для нього основним ділом було чим по швидше, аби дізнатись все про вбивцю. Але в дівчини було не дуже хороше передчуття, щодо цієї справи. Щось її турбувало.
  Через дві години вони вже були коло дому Катрін Флейбург. Квіти навколо будинку наповнили повітря затишком. Господиня, напевне, неймовірно старалась. Вона любила красу, і цінувала її.  Але вікна по всьому будинку були закриті шторами і жалюзями. По шкірі Стеф пробіглись мурашки.
— Він вдома?
— Так. Нікого не хоче бачити.
— Психологи були тут?
— Були. Ще потрібно працювати. —   тихо відповів Браян.
Підійшовши до дверей, Стефані постукала. Відповіді не було. Тоді вона викрикнула :
— Відкрийте двері.
Дівчина сильніше вдарила рукою. Відповіді не було. Тоді вона пнула двері ногою. Вони відкрились. Погляди Стефані і Брайана зустрілись.
  Зайшовши в темний коридор відчулася безпорадність господаря . Темні штори не давали проходити сонячним променям в приміщення.
   В кімнаті зправа почувся шорох. Було зрозуміло, що там хтось є.
— Забирайтесь! Я не буду говорити! — пролунав хрипкий голос з–за дверей.
— Я спеціальний агент ФБР Стефані Лізбург,  зі мною мій колега Браян Гірс.
— Забирайтесь.
— Ми маємо з вам поговорити, це пов'язано зі смертю вашої дружини. Якщо ви зараз не вийдете, ми будемо змушені вибити двері. І не смійте сперечатися. — грізним голосом сказав Брайан.
— Ви чули, що я сказав? — з гіркотою крикнув він.
— Брайан, йдемо звідси. В нього емоційний шок. Він нічого корисного не скаже. — тихо, ніби, застерігла Стефані.
— Гаразд.
  Вони вийшли з будинку.  Подавлений настрій чоловіка відбився й на агентах. Коли вони сіли до машини, в вікні вона побачила, як чоловік стежив за їхніми рухами. Це занепокоїло, але чого ще можна було очікувати від чоловіка в якого, декілька днів назад, померла дружина?
— Ох, як же він мене розізлив.
— Я цього й боялася, що ти почнеш зриватися на ньому. Тому й поїхала з тобою.
— Хух. Д... — Брайан замовк .
Стефані зрозуміла, що він хотів подякувати. Їй вистачило того, що він дослухався до неї.
*Щось тут було не так. Він занадто заляканий.   Щось турбувало його, а може хтось? *
Промайнуло в голові дівчини. Нарешті вона почала думати. Інтуїція працювала.