МІЙ БІЛЬ...

Людмила Баглай

59. 🙏🏻🙏🏻🙏🏻🙏🏻 Такий жорстокий цілий світ ! Від цього сильно боляче мені ! Вбива байдужість всіх довкола, Не має співчуття чомусь ніколи! Усе змінилось в одну мить... Душа страждає , серце щемить... Ніхто не чує , як воно болить... І сльози , сил немає лить... Цей біль , не можу передати, Його не можу описати ! Немов натягнута струна, Усі думки і мої почуття ! Щодня себе питаю я, За що? Чому? Не знаю я... Від цього ще прикріш стає, Бо розуміння , більше не живе! Мабуть , змінитись маю я... Щоб так не мучитись щодня! Черствою , кам'яною стати?! Не хвилюватись і не перейматись?! Змінити світ , невзмозі я... Нажаль байдужість верх взяла! І серце рветься, крається душа!!! Не може витерпіти це вона!!! 11.05.2022

2023-02-17 19:02:42

2

0

Схожі вірші

Всі

Я отпущу с временем дальше ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...

44

9

2910

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11547