“Знав би я, що цегла впаде

Не біг би я між вагонами…”

з власної творчості

Не давав йому спокою той карниз і все. Кожного дня проходив повз нього та заглядав. Бач, Аркадію було цікаво, з чого ж він складається. Головне, вулиці байдуже, людям на балконі байдуже, а їх сусіди, взагалі, плювати хотіли на те рудиментарне утворення.

Першого разу, як його загребли до поліції, він казав, що його непокоять модульйони, але зовсім не громадянка з другого поверху, на ім'я Адель. Аркадій сперечався і під час допиту, вимагав аудієнції з потерпілою. Але вона відмовила, бо не хоче бачитись зі збоченцями до другої заяви. Тоді співробітники переглянулись, і відпустили молодика, з проханням забути той дім та вулицю. Аркадій виказав їм свою ноту протесту, на що йому лагідно відповіли: “До зустрічі” і зачинили двері.

Другого разу, він їм щось белькотів про форму, приналежність до цивілізації та іншу дичину. Аркадія зачинили у камері, та попросили подумати про свою поведінку. Цієї поради йому вистачило на хвилин десять, поки він остаточно не знудився. Далі крики, стогони, звук удару тупого об металічне, тупого об кам’яне та зрештою, металічного об кам’яне. За зразкову поведінку його залишили ще на день, але вже без ліжка. Аркадій вимагав адвоката, але як дізнався, що той у відпустці, благав зустрітися вже з самою потерпілою. На наступний день прийшла Адель, вся з ниточки, глянула йому в очі, промовила щось на кшталт “дике створіння” та “цікаво” і покинула. Співробітники переглянулися, вислухали її та штурхнули того злодія геть за лаштунки. Аркадій було почав репетувати, вимагати дільничого, як двері зачинилися.

У третє, цей діяч науки вже обговорював матеріали. Не зрозуміло, що його бентежило більше, наявність системи водовідведення поверх карниза, чи те, що він складався з цегли обмазаної вапном. На цей раз, до Аркадія вже вийшов слідчий Дмитро, йому стало цікаво з чого всі навколо ржуть. Він вирішив поставитися з розумінням до проблеми, вислухав зловмисника, проявив свою солідарність з його громадянською позицією, але на питання “що з цим робити?” розвів руками. Аркадія конче непокоїла небезпека яку заклали у цю будівлю комуністи. Він попросив аркуш паперу та ручку, і після, почав виводити складну взаємодію ймовірності падіння цегли від часу. Дмитро на то все дивився та й думав: “Даремно я на другому курсі університету пропустив цей курс, ой даремно”. Трохи згодом, Аркадій таки завершив свої розрахунки та отримав щось дивовижне. Виявляється, буквально кожен, хто має щастя ходити тією вулицею може зустрітися з цеглою, це лише питання часу. У Дмитра від того заболіла голова і тільки завдяки досвіду, він встиг останні зусилля вкласти у фразу: ”Добре, ходімо, оглянемо це багатостраждальне комуністичне непорозуміння”.

На виході їх чекала потерпіла.

– Куди ви його ведете? – питає Адель з характерним обуренням.

– Службова таємниця – ігноруючи її положення у просторі відповідає Дмитро.

– Він злочинець! Рецидивіст! – галасує дама.

– А я мєнт-Активіст! – відрізає слідчий. Потерпіла замовкає.

Дмитро виходить разом з Аркадієм та прямує за адресою, Адель йде слідом. На розі тої вулиці вони помічають, що будинок карниза вже немає. Трійця завмирає і мовчки дивиться. Це будинок навпроти. Як тільки їм вдається повернути голову, все встає на свої місця, починаються слідчі дії.

– Бачите, ось про що я вам кажу – Аркадій витягає правицю та вказує на карниз. Перехожі сприйняли його жест неоднозначно.

– Бачу, бачу, опустіть руку – каже йому Дмитро і дістає телефон, – я, з вашого дозволу, відійду на хвилину.

– Добре, добре – тараторить Аркадій. Дмитро комусь телефонує.

– То ви не за мною підглядали? – питає потерпіла у зловмисника

– Вибачте, але ви мені цікаві, як штани Арістотелю – задоволено каже Аркадій. У цей момент він активно переживає славу громадського діяча.

– А… – Адель усміхнулась. Вона щось зрозуміла, але не інтонацію.

До них підходить Дмитро і каже:

– Зачекайте на мене тут – та йде під той карниз.

– Тільки обережно, це небезпечно – гомонить Аркадій.

Дмитро опиняється під самим карнизом і вирішує краще роздивитися що відбувається. "Ніби стоїть" – каже про себе Дмитро та легенько б’є ногою по стіні. Як тільки він полишає ці спроби та вирішує піти назад, з даху зривається шматок цегли.

– А-А-А – кричить Аркадій.

Дмитра смикає з місця. Уламок прилітає поруч та залишає характерний слід на асфальті. Слідчий обтрушується, оглядає все поруч та неквапливо йде до інших. Складається враження, що він наклав у штани.

Дмитро напівшляху зупиняється обережно дістає телефон зі штанів та комусь телефонує:

– Дурка відбій. Кажу, по дурці відбій. Пожежку сюди та один екіпаж зі смєнкою.