Блог
Всі
Доброї ночі, вечора, дня або ранку, шановні підписники
Особисте
Ця сторінка присвячена моїм спробам комунікації з зовнішнім світом за допомогою підсвідомих, або не зовсім, абстракцій які можна описати українською мовою. Звісно, ці намагання будуть приймати різні форми, як віршові, так і прозаїчні, але в рамках кожної з них мати своєрідну неоднорідність у часі. Це зумовлено поступовим розвитком моїх авторських навичок та відходом від Приймаченківського підходу до створення творів.
Щодо того, що я можу вам запропонувати як читачеві. Одразу кажу, що не маю хисту до мальовничих описів подій, або зайвої романтизації, бо маю технічну освіту. Проте, можу продемонструвати процес вічного блукання поміж поглядами на різні ситуації та логічними ребусами які виникають під час їх опису. Іноді, можуть виникати достатньо узагальнені образи, що мають два і більше трактувань. У таких випадках я не несу відповідальності за читацький СПГС, а просто стою осторонь і тихо хіхікаю.
Нехай цей пост буде початком нашого знайомства і плідної співпраці.
Усім щасти. Щоб не сохли чорнила та не рвалися друкарські стрічки.
Книги
Всі
Вірші
Всі
Зізнання
Я чув історії та фільмів бачив купу
Як люди зізнавалися у почуттях
Романтики боролися за серце любих
В епістолярних, поетичних площинах
Я все це знав і щастя мав свого натхнення
Воно весь час було на відстані руки
Здавалося, воно так близько і далеко...
Якби ж то тільки міг все розповісти їй!
Я марив духом урочистості моменту
Мене захоплювала символів краса
Я наполіг, щоб ми пішли до ресторану
Де вперше пили разом білий чай
Вона щось знала, мала гарний вигляд
Прийшла у сукні дружки та туфлях
Намалювала стрілки, тіні та рум'яна
Сказати чесно (будемо відверті)
Впізнав її я тільки по очах
Ми говорили, жартували, перемивали кістки друзям і батькам
Стандартне їдло замовляли, що по кишені було нам
І тиша
Як мені незручно
Я мав це написати у дужках
Дивилися на груди, очі, сукню, груди
І кліпали, як рота відкривав хтось з нас
Але слова скінчились, вичерпались теми
Я відчув, що маю для промови час
Але вона сиділа, мовчки споглядала
Такий мені знайомий спонукальний морок
І знудилась
Полишила свій капор і пішла
Але ж...
Я мав з чогось почати, може, із листівки
А, може, подарунку, може, може, може...
Якби для мене існував хоч шанс
Все це повторити, як не вийде зовсім
Може, я тоді спокійно б
Зустрічав провал
Тяжіла хижа морда серцем до експромту
Я вирішив, що здатен написати їй вірша
Поки вона ходила мити руки з милом
Поцупив я серветку і дістав з кишені олівця
Я сліпо впевнений у власній був потузі
І досвід мав літературних вечорів
Але чомусь застигла моя сутність
А разом з нею скам'яніла кисть
І тиша
Джерела натхнення
Не стало прямо на столі
Лише тоненький легкий запах...
Сакур
Сором пробирає до кісток
Невже мовчання є моїм посланням?
Не можу ж я залишити кохання
Без згадки
І ритм, і рима, блукають за дверима
Риторика з оратором розрахувались з радістю
Я більше їх не бачив, не чув і взагалі
Вони втекли без чайових
А-а-а-а-а...
Що я мав казати?
Де я? Навіщо олівець?
Почнімо із
"Знайомі ми вже як пів року"
Але ж насправді вже як рік
"Знайомі ми вже рік"
Ага
"І дупцю маєш ти нівроку"
Ти що, римуєш на "нівроку" "рік"?
А згадка про сідниці?
Тобі не допоможе
Ти напиши про душу,
Характер, поведінку
"А ти ще не втекла від мене"
Я б над цим задумався після таких слів
"Знайомі ми вже рік"
"Знайомі ми вже рік"
"Знайомі ми вже рік"
"І будемо повік"
Знайомі? Повік?
"І скільки тебе знаю"
На дієслово?
Будь ласка, припини
Якщо воно так треба
Воно так має бути
І буде дієслово, і будуть...
Але ж...
Заткнись...
"Я тебе кохаю"
Це вже всім відомо
Всім, але не їй
Не будь дурним
"Бо ти є мій промінчик
У нічній пітьмі"
Серйозно?
А де тут щось про неї?
Додай хоч щось
Що притаманно їй
Чому люблю, згадай-но, ну ж бо
Ось усмішка, гладеньке личко
Всі зуби, руки, ноги, голова
Чого ще треба чоловіку
Га?
Спинилось щось серед єства
Я відкладав слова для неї на майбутнє
Хоча давно сказати мав
І ось мій реквієм вертається до столу
А я зціпив щелепу і тремчу як тхір
Не вийшло,
Визнаю відверто
Запхнути у настільки кострубату форму
Весь той об'єм любові, що тримав для жінки з власних мрій
Тому згорнув серветку з написом:
Знайомі ми вже як пів року рік
І дупцю маєш ти нівроку
А ти ще не втекла від мене
І будемо повік
І скільки тебе знаю
Я тебе кохаю
Бо ти є мій промінчик
У нічній пітьмі
І сунув до кишені
Від гріха подалі
І від очей її
Тому дістав листівку...
Тому був подарунок...
Тому я не романтик,
А мужик
0
0
30
Мовозбур
Я маю померти
Невже це і є життєва мораль?
Нестерпно
Від думки про натуру людського буття
Я лише ланка у ланцюзі нескінчених епічних подій
Такий малесенький, маніпусінький гвинтик
Що іржавіє
Зсередини
Духовному мастилу наперекір
Але ж воно не обов'язково має бути так
Правда?
Можна ж кудись занести, десь пропетляти
Ввести податкову в оману
Тємку якусь намутити на двох
Зі смертю
Домовитись про кредитування
По частинах
Не все одразу
Для початку 100 років
Далі поговоримо про реструктуризацію
Боргу
Хоча, як вони стягнуть відсотки з мертвого?
Дайте ще 100, я вам їх відпрацюю поетом
Що ви кажете?
Це нікому не треба?
Кожен, хто опанував мову на базовому рівні, хоч раз з себе мав поета
Невже?
Тоді піду білити стіни в церквах і храмах
Та що ви?
Без пензля?
З Божою поміччю?
Помирати так помирати...
1
0
26
Апатія
Добре
Подивимося зі сторони
Сторони бувають різні
Різними буваємо і ми
Сіра мораль заливає
кров'ю захід
Горизонту вологих мрій
Не закривайте вікно можливостей
Протяг винесе з хати
Червоний шифер навесні
Я думав про те, як думати і загнав себе до пастки сенсової навантаженості діалогів на самоті
Самообман рятує від ілюзії реальності
Ром переслідує печінку
І травмує мене уві сні
Самооборону вигадали капіталісти
Щоб не виплачувати страховку померлому від ближнього свого руки
Як же набридли ці нав'язливі думки
Ти маєш обов'язок бути щасливим
Ти маєш робити все, що у твоїх силах, щоб зробити себе щасливим
Ти маєш, ти маєш, ти маєш намагатися не закінчити як усі
Невже так тяжко спинитися
Відчути холодне повітря
Біль у грудній клітці
Закладений ніс
Абстрагуватись від соціуму
Залягти на дно квартири
Насолодитись гарячкою
І згоріти уві сні?
Птах помирає від холоду у польоті і падає під кригу
Долітався
В останню мить перед очима промайне відлуння теплого черева, що було на його яйці
0
0
41
