-Мабуть, завтра можна буде вже подати - втомлено, але водночас з деякою посмішкою вимовив Гліб, кладучи останній лист примірника до купи.

-Тобі не здається цей роман занадто... так би мовити, "прісним"? - з відтінком прикрості спитав Георгій та після паузи додав - Гадаєш, його, все ж таки, візьмуть?

-Візьмуть. Звісно візьмуть. Куди їм подітися? От тільки грошей ми з того багато не заробимо... - його губи вкрилися сумною версією посмішки - отже, після відділку поліції, знову підемо з карикатурою по газетах... "Читач виснажився - низьким та більш офіційним тоном, що явно пародіює редактора, продовжив Гліб - та втрачає інтерес до книжок заснованих на описі буденності". - Засмучено зітхнувши, він повернувся до звичного голосу. - Ось що я вчора почув.

-Трясця його матері. Це він тобі таке ляпнув?

-Та ще й додав, що з нами, то пройде в останнє - з глибокою образою в інтонації вимовив Гліб та голосно сьорбаючи відпив трохи чаю - Ніби ми кожного разу те саме пишемо.

-Покидьок - Георгій зухвало відкидається на стільці та тягне люльку.

-Добре-добре-добре... - каже плескаючи себе по стегнах Гліб - час вечеряти, піду-но я додому, - встає з-за столу та йде до вішака, - знаєш, котлети самі себе не з'їдять. - знімає довжелезне чорне вовняне пальто - Щасти, завтра зустрінемось! - та виходить з кабінету.

-І тобі доброї ночі! - вигукнув він до дверей, але його товариш вже нічого не чув.

Георгій продовжував сидіти та напружено згадувати події надруковані його рукою. Чомусь, йому здавалося, що композиція дійшла свого апогею, а стилістика була схожа на Дікенсову, тому не потребувала додаткових змін. Однак, щодо пригод були питання, особливо до тої, в якій невідому собаку під час прогулянки викрадали на очах головного героя, а він просто, з тремтінням у руках, біг до найближчого таксофону дзвонити поліції. Настільки з одного боку дивною, а з іншого - напруженою, її створили дружні стосунки з місцевим дільничим Мироном, який наполягав на виключній довірі правоохоронним органам у справах особистого та суспільного самозахисту, бо іншої причини для вірності своїй службі він не мав.

Отже, годину по тому, жодна ідея, окрім наміру когось, або, на всяк випадок, щось, придушити, не розвинулась. Георгію остогидло дихати попелом, тому двері знову відчинилися, але зачинилися вже під ключ. Вулицю обтяли сутінки, ліхтарі гуділи, машини пливли повз його очі натомість брите ранком лице лоскотав вітер. Він додому пішов, бо транспортних засобів наполеглива праця не передбачала.

У третьому по черзі провулку, Георгій побачив цуценя біля сміттєвого бака. Таке мале, незграбне, темне, миле створіннячко, з вологими очима. Розчулений та одинокий, він на секунду, між кроками, занурився до своєї уяви, та вже відчував радість від прогулянок, обіймів та пестощів свого майбутнього товариша. Ще трохи й Георгій потискає його маленьку лапку, підіймає за неї та підхоплює задок вільною рукою, а песик і не проти, лише шукає зорового контакту зі своїм новим господарем.

Але, така чарівна мить, з філософської точки зору, не могла тривати довго - ззаду почулося, поки тихе, гарчання. З кожним наступним рухом воно посилювалося, тому обертатися йому не кортіло.

-Лише на мить ми були по справжньому щасливими створіннями... - Георгій причепурив цуценяткові шорстку - Час мені бігти далі... - поклав на те саме місце, ще раз зазирнув у бездонні очі та побіг. Мати об'єкту товариства погналася слідом.

Додому він застрибнув здоровий, але обірваний усюди, куди тільки змогла б дострибнути собака по коліна зростом. Однак, з моральною складовою вийшло гірше, в Георгія залишилося при собі цілком справедливе, але не скомпенсоване бажання когось придушити. Сьогодні, звісно, наостанок розвівши штори, щоб подивитися вслід кривдниці, він вирішив уникнути подальшої ескалації конфлікту з собакою, через непомірну втому, зумовлену кропітким рецензуванням твору, через що, повернувся до переживання фрустрації, колись давно забутого відчуття.

Спав він тяжко, постійно обертаючись та борсаючись в підковдрі. "Вбити" - лунало з під того парусинового содому. Не зрозумілим залишається контекст цих вигуків, але наміри прозоріші за кришталь.

Георгій прокинувся від того, що сонце засвітило йому очі, завадивши дійти історії до логічного кінця. Сон був напрочуд жахливий. Він бажав сатисфакції. Швидко поснідавши, не втрачаючи бойовий дух, Георгій вдягнувся так, щоб йому личила тростина, та обрав ту, яка мала потаємне лезо. Звісно, коли він дійшов, у тому провулку було вже порожньо, ні слідів, ні залишків.

-Як ваші справи, пане? - спитався доволі весело дільничий що вийшов з-за рогу.

-Добре. - Георгій зустрів його наскрізним поглядом та пройшов повз.

-Пишете? - продовжив Мирон трохи стурбовано, намагаючись не відставати від співрозмовника.

-Звісно.

-А повинні були вже написати. - з незрозумілим, але цілком енергійним жестом звернувся Мирон до чортзна-кого.

-Той що? - Георгій вернув голову до співрозмовника та встановив зоровий контакт - Штраф виставите?

-Ха-х, грошей у вас стільки нема, - різко відвернувся з характерним звуком, мабуть, щоб не залишити Георгія глухим на праве вухо - скільки ви мені винні!

-Звісно, ми ж не жеремо державний пайок - огризнувся Георгій та відвів погляд.

-Знову за своє... - Мирон закотив очі - Я взагалі-то життям ризикую, а ви шо?

-А шо ми? - звернувся до громадськості на перехресті.

-Сидите за столами, пишете та курите цілими днями.

-Ще й чай п'ємо - додав Георгій.

-Все одно, - Мирон виокремив вказівного пальця та штрикнув у ребра митця - це не потребує державного пайка.

-Ще і як потребує! Ви взагалі бачили ціни? - енергійно вступив Георгій та почав активно жестикулювати - Ми, як бійці культурного фронту, не в змозі, навіть, придбати собі чай зі Шрі-Ланки! П'ємо кожного дня якийсь бруд з водокачки.

-Мене не цікавить ваша пожухла трава.

-Я здогадувався. - Георгій склав руки по кишенях.

-Краще скажи, боєць, як ваші справи?

-Добре.

-Я маю на увазі оповідання.

-Оповідання?

-Так, малесеньке оповіданнячко в три газетних аркуші про наш районний відділок, яке я чекаю вже котрий місяць.

-Але ж Гліб казав, - Георгій пригадав своє спортивне минуле та почав повільно збільшувати розрив між собою та дільничим - після роману все буде.

-То й що з романом? - Мирон прискорив хід.

-Здаємо на днях.

-Ви це вже казали!

-Коли?

-Неділю тому!

-Невже?

-Я все пам'ятаю!

-Хай вас Бог милує! - Георгій звернув та зайшов у натовп на перехресті.

-Не забувайте, - Мирон помітив до чого прямує діалог та зробив спробу наздогнати, але громадяни його в цьому не підтримали, тому повільно виносили тіло з дороги до тротуару - ми вам вже виплатили аванс, - Георгій пришвидшив рух, але Мирон, все ще, намагався не відставати - та назначали зустріч з главою відділом. - Георгій побіг так, що Мирон вже не встигав - Буде за 3 дні. - Мирон перейшов на крик - Чекаю на вас обох!

-Але ж домовлялися через місяць! - кричав та не вертав голови.

-Я вам все сказав, - чітко та грубо, але захекано, викрикнув Мирон - бувайте. - та пішов у справах.

-І вам щасти - Георгій наостанок помахав тростиною з іншої сторони вулиці.

Це його обурило, але не спинило і він доволі швидко дістався свого писемного кабінету. Там вже сидів Гліб, та вкотре перечитував творчий доробок.

-Ми її вб'ємо! - з порогу відрапортував Георгій та повісив довжелезне світло-сіре пальто.

-Кого? - не відводячи очей від рукопису спитався Гліб.

-Кляту собаку! - жертва інциденту пішла до сусіднього стола за люлькою, де і поклала тростину на самісіньку його поверхню.

-Що ти маєш на увазі? - Гліб підвів очі.

-Пам'ятаєш ти казав, що роману не дадуть тираж? - спиною, тендітно пхаючи тютюн до чаші трубки, почав свої пояснення Георгій - Та ще й дільничий цей, залицявся сьогодні до мене...

-Я ж казав йому... - Гліб відірвав руки від рукопису.

-Та він глухий як тетеря! - Георгій став пів обертом до Гліба, та припинив забивати трубку. - Запросив нас до глави відділу погостити у п'ятницю.

-Вибач, але в мене запланована вистава... - Гліб встановив зоровий контакт з Георгієм.

-Знаю, я сам від того не в захваті. - Георгій відвів погляд.

-Уявляєш, - Гліб перевів погляд на стінку та, мабуть, почав щось уявляти - я вперше поведу доньку на Ревізора, та ще й у виконанні Іваненка...

-Г-хм... - Георгій згадав як минулого року відвідав цей захід - Добре... - особливо, витончену гру акторів - наб'ю подушками швабру та й скажу що то ти, тільки трохи втомлений.

-Дуже дякую. - Гліб подивися на Георгія та усміхнувся.

-Пусте. Ревізор, то святе. - Георгій пригадав частину вистави в якій "ревізора" заселяють та, також, усміхнувся. - Е-е-ех, як би я хотів знову подивитися то, як вперше... Отже, - повернувся спиною до Гліба та продовжив пхати тютюн - на чому ми зупинилися?

-Ти хотів вбити собаку. - Гліб відновив своє звичне, серйозне лице та відпив трохи чорного чаю.

-Так, - клацнув пальцями - так от, в мене виникла ідея: "Що як, ми вб'ємо ту кляту собаку?" Пам'ятаєш той епізод, з прогулянкою?

-Ну - Гліб скривив одну з брів.

-Так от, - Георгій зробив павзу, сів навпроти Гліба, дістав коробку сірників, запалив один з них, підніс його до тютюну - ми її вб'ємо - та затягнувся - а в опрацюванні злочину допоможе нам славнозвісне відділення поліції.

-Добре, - Гліб відпив ще трохи чаю - а далі?

-А далі, ми спокійно спимо, час від часу рахуючи грошики.

-І все? - Гліб поставив кухоль на стіл.

-Тобі цього не достатньо?

-Я маю на увазі, що далі по сюжету?

-То вже інша справа. Спочатку відповіси - як тобі ідея?

-Ідея цікава, але, як на мене, занадто груба. Для її втілення, нам треба буде відредагувати десь пів роману.

-Невже? Між другою та третьою частиною прірва у п'ять років. Така випадковість не вплине істотно на загальний перебіг подій, зачепить, може, декілька реплік... - Георгій скривив лице - ну-у, може декілька подій, але кінець буде той же.

-Тоді, на мій погляд, не має сенсу це додавати. Тобто, якщо ця подія настільки незначна, то може вона взагалі зайва?

-Ні-ні-ні, вона відіграє свою роль. Ми виставимо все так, що вона зміцнить наміри героїв та зробить їх чіткішими.

-Але, не в тому інтерес, в самій невизначеності? В, тому що героям складно приймати ті чи інші рішення?

-Героя формує чітка відповідь на складні запитання, те саме "рішення", а не складні запитання, на які він не має відповіді! - Георгій вдарив долонею по столу та підірвався, але так, що чай зі стакана Гліба не пролився. - Ми зробимо їх історію трохи трагічніше, а як додамо детективну лінію, то ще й цікавіше.

-Але ми не пишемо детективів, чи не так?

-Коли я таке встиг ляпнути? - Георгій почав ходити колом біля свого стільця.

-Десь, роки три назад, ще на початку нашої співпраці, ти присягнувся, що навіть, цитата, "не перднеш" в бік детективів, а ще, назвав їх, цитата, "бульварними писульками".

-Ну-у-у, - Георгій затягнувся - кожна, що поважає себе особистість має право на перегляд своїх поглядів.

-Згоден, але, твоя рішучість була до того виразною, що ми заклалися.

-То й на що ми заклалися?

-Не пам'ятаєш? - Георгій кліпнув очима - Ти пообіцяв стрибнути з мосту.

-Точно. - Георгій витягнув люльку з рота, відтягнув вказівний палець та почав бити їм повітря на кожен склад. - З того, який я оберу.

-Ні.

-Ні? - Георгій зупинився.

-Так.

-Невже? - перевів погляд на Гліба.

-Так.

-От курва... - встромив люльку в рота.

-Отже?

Георгій сів на свій стілець. В кімнаті запанувала тиша.

-Обирай міст. - після паузи, довжиною у хвилину відповів Георгій - Детективному епізоду бути.

-Добре, я собі занотую.

-Отже, що ми вирішили?

-Я все одно проти.

-Поясни. - Георгій сперся на спинку стільця.

-Роман дописаний та відредагований, не дивлячись на його, деяку, простоту, через яку тираж ми, ймовірно, не отримаємо, але зарплатня залишається, а стаття для відділку поліції обійдеться нам у неділю часу, тому, якщо почнемо зараз, то в п'ятницю ти будеш сидіти вже з деяким матеріалом на руках, ймовірно, достатнім, щоб тебе не вилаяли.

-Добре, але, - Георгій змінив своє положення тіла та, буквально, навис над столом - дозволь, я поясню тобі свій задум більш розгорнуто.

-Здається, більшу його частину я все ж таки второпав, проте... - Гліб подивився в очі Григорія і зрозумів, що супротив не має сенсу - Добре, я тебе уважно слухаю.

-Отже, ми розширюємо епізод з прогулянкою, та робимо так, щоб саме собака головного героя була ціллю зловмисника. Це, своєю чергою, ставить перед героєм дуже серйозну проблему не спроможності впливу на події безпосередньо пов'язані з його ріднею і спонукає до зміни його поведінки. І він, - Георгій встромляє вказівний палець у стіл і починає їм по ньому стукати після кожного слова, - на відміну від того що є, не ховається, а, незалежно від дій поліції, починає своє розслідування. Саме тому і просуває свою дитину серед людей в третій частині, а зовсім не через виключну порядність та законослухняність. - але в кінці стискає кулак та кладе на бік.

-Хм - Гліб спирається на спину та притискає праву руку до підборіддя - але це складно, вести розслідування самотужки. Мені здається, що він не стяне такі складнощі, а якщо і так, то буде занадто сильно відрізнятися від того ким є зараз. Плюс, мені здається, що ця детективна лінія Мирону не сподобається, адже, якщо герою вдасться, то ми, по факту, визнаємо цим недолугість поліції.

-Добре...- Георгій зробив глибоку затяжку, сприйняв аргументи та затягнувся ще раз так, що, після, прокашлявся. - Тоді, - кашлянув ще раз - ми опишемо їх співпра... - думка випередила його - і тим самим принизимо поліцію. От чортівня! - він затягнувся ще - Мирон, хай йому грець, пущай вдавиться своїми поглядами. - Георгій вдаряє нижньою частиною кулака по столу, чай Гліба проливається, але зовсім трохи, та стікає по стінках кухля - Не підійде, то і йде він під три чорти, я так вважаю.

-Але, аванс вже сплачено, строки визначені. Діватися, по факту, нікуди.

-Завжди є простір для маневру. - Георгій поклав на стіл долоню - От і ми будемо маневрувати, як кілька в томаті. Підемо не популярним шляхом - Георгій витягнув люльку з рота - шляхом активного нагадування.

-Що ти маєш на увазі?

-Наш герой буде постійно вештатися поряд з поліціантами та допомагати слідству за їх вказівками. Буде, так би мовити, продемонстроване активне слухання здорової людини, що вплине на лояльність до правоохоронних органів. О як закрутив! - Георгій поклав люльку до рота.

-Звучить добре, але, я поки не можу уявити як це, взагалі, може відбуватися на практиці.

-Хм, ну дивись, з чого взагалі складається робота поліціянта в цьому випадку? - Георгій показує кулак, та починає вигинати пальці - По-перше, - указівний - аналіз обставин викрадення, по-друге, - середній - допит можливих свідків, по-третє, - підмізинний - перевірка притулків, по-четверте, - мізинець - патрулювання, і, по-п'яте... - та великий, але мовчить.

-По-п'яте?

-Х-м-м... ще не вигадав - каже Георгій, але палець не загинає.

-Добре. Припустимо, з цього переліку, головний герой може на себе взяти опитування можливих свідків, огляд притулків та патрулювання, але! Але, яким чином ці свідчення буде обробляти слідчий? Шо герой, бідний, буде робити у патрулі, як у нього нема ні правових підстав для затримання, ні засобів для цього, та й, очевидно, його знають в лице? - Гліб бере кухоль та п'є чай, голосно сьорбаючи.

-От у тому то й справа! Слідчий буде мудрим та чуйним до слів головного героя. А в епізоді з патрулем, як ти вдало сформулював, ми підіймемо тему правових підстав та засобів. Так підіймемо, що аж друзки полетять! - Георгій вдарив м'якою стороною кулака по столу так, що, якби, кухоль Гліба стояв на своєму місці то чай, все ж таки, пролився б на стіл та залив би рукопис, разом зі штанями. Натомість він по краплинах падав на Глібову сорочку.

-Х-м-м... - Гліб замислився та припинив сьорбати.

-А я тобі про що! Ти ба, як замудрили.

-О то ж бо й воно!

-Але, всі вовки будуть ситі.

-А вівці, частково, цілі.

-Що тобі не подобається?

-Ну, розумієш, ми вже його написали... - поставив кухля на його попереднє, вологе, місце - та відредагували - Гліб обома руками просуває рукопис в бік Георгія - Ось, результат плідної 6-и місячної праці.

-Бачу.

-А ти кажеш, що це ще не все, що його треба змінити...

-Так, в нашу користь. Але, я не кажу про глобальну деконструкцію. Просто, додамо одну главу, та виправимо деякі діалоги після неї.

-Матінко Божа...

-Одну главу та діалоги, більшого я не прошу. Але, який вийде результат! Ми отримаємо надію на тираж та повноцінну зарплатню від відділку, з можливістю претендування на державний пайок, а якщо, ще й викладемо цю главу в газету... то взагалі... можна буде надовго забути про розчинну каву!

-Гаразд... - Гліб впав чолом на попереднє місце рукопису, але зробив це повільно - хай йому грець, нехай буде по твоєму.