Зранку Стефі  прокинулась у себе в кімнаті. Вона  підірвалася з ліжка і стала шукати поглядом  Сабрінку ,але заспокоїлась, знайшовши її у дитячому ліжечку поряд . Сонячні зайчики стрибали з носика дівчинки на її волосся і назад . За вікном піднявся вітер і гілка дерева стукнула у вікно спальні.  Дитя крізь сон стиснуло край ковдри і вкрилось з головою .
-Тихо-тихо, маленька , мама поруч . Це вітер , не бійся.
Вона погладила її волосся , сльози градом потекли по її обличчю .
"Моя маленька дівчинка тепер поруч".

-Донечко, чому ж так сталося ,що ми не зустрілись?!Так боялась зустрічі з тобою, але я її щиро хотіла. Вибач , що не вберегла тебе . Як би  хотіла це змінити , повернути час назад - шепотіли тихо губи Стефі . 

Малеча  повільно відкрила зелені  оченята і дивилась на свою матусю добрим поглядом .
- Матусю, не плач. Ми тепер, хоч не надовго , але разом .

В кімнату зайшов Мартін , коли Стефані заплітала волосся донечці .


- Доброго ранку , паняночки , сніданок  подано.  Мийте ручки і прошу до столу .
На столі, у великій золотій тарілці,у духмяному гарячому  соусі розмістилась   фарширована риба . Вона мала  дивний вигляд:  кругла  голова  і хвіст , як в павича, її філе  було  повністю прозорим , але блискучим  і  сріблястим , дещо схожим на метал, і  тому   було видно всю смачну начинку.

"Де тільки той посуд тут береться та ще й такий красивий?А які вишукані  страви готує Мартін! " - подумала Стефі, милуючись .
- Мартін , ти вмієш готувати?
- Аякже! - гордо промовив звір-За короткий час перебування з тобою я вивчив твої вподобання та створив на основі них меню.



Руда компанія прийнялась думати , як пройти через безодню страхів . Мартін підбіг до дверей в підвал і рішуче їх відкрив , але потім завмер .
За дверима щільно стояла зграя різноманітної темряви .
- Тепер ти не пройдеш , вони всі згуртувались тут під дверима.  Тепер тобі категорично заборонено тут відчувати страх , бо випустиш когось з них .
- Але ж як дістати ключ з дна безодні ?
- Треба попросити того , кому ти ще давала свої ключі ?
- Даніель!Мабуть , вони у нього.Але ж він  в реальному  світі!
- Ти можеш попросити його під час його сну. Пройдеш цієї ночі , як тільки тебе відпустять мотузки , через люстерко , а потім через нього повернешся .
Мартін ретельно вибирав спіральні кісточки з риби , потім ,"плямкаючи" , відповів -  Тільки обов'язково потім поверни йому ключі  , бо він тебе забуде без них , точніше ти станеш для нього знайомою , але не більше. 
- Добре ,що ти в мене є, Мартіне , без тебе я би в цьому світі і дня би не прожила!  
- Так я такий , хороший і пухнастий , а ще розумний і скромний! - заходився сміятись вухань .
- Нам потрібно ще встигнути доглянути за садом , адже в статуті світу вказано, що сад талантів не повинен бути занедбаним . Марті, ти знаєш як доглядати за  поетичними тюльпанами ?
- Все просто , вони цвітуть ,коли їх пишуть .

Мартін і Сабріна присіли  на ганку. Стефанія стала розгортати по черзі паперові пелюстки і писати  вірші.




"Розбила всі віконця-
Я бачу твоїх звірів .
Вони гирчать на Сонце ,
Що залило весь вирій . ⠀
Мурчать, пускають кігті ,
Деруть слова до плоті,
До букв , що встигли
Заквітнуть в роті . ⠀
Ти випусти їх з клітки,
Нехай відчують волю ,
Затопчуть сухі квіти ,
Утихомирять долю . ⠀
Ти вибив усі двері
І втратив своїх звірів
Вони тепер в пустелі ,
Тихенькі і не смілі. ⠀
Чи пусто тобі стало?⠀
Тебе це не зламало!"


Тюльпан після того , як Стефанія  написала вірш, став декламувати його її голосом ,  розквітнув і в його серцевині з'явився кулон. Він виявився гарячим . Мартін приніс  з дому скриньку  і вони поклали його туди , а потім до кулона приєднався  браслет з перлинами  та срібний гребінець, які дівчина  знайшла в найбільших суцвіттях. Решта квітів дарували Стефані  діаманти та перлини .



Дівчина набрала води з колодязя і полила , як виявилось співучою водою, поетичні рослини і весь сад замайорів різнокольоровими сяйвом та зашумів  дзвіночками.
Під квітами дівчина побачила бур'яни . Виривала з корінням , а вони  обурювався і кричали   :  "ти нездара , твої вірші сміття , вони згорять при першій влучній блискавці , чи від сірника недоброго  сусіда " , " ти гладка і потворна , як тебе ще світ носить , а вже не носить , скоро тебе не стане , бо ти не впораєшся !!!" , " ти була б поганою матір'ю , то добре , що в тебе не має дітей!!!", 
" Як ти могла так себе запустити , ти ж молода дівчина!!!" - злісно буркотів останній бур'ян . Стефі  мовчки терпіла біль , який причиняли  ці слова  і дивилась , як роз'їдає сонце весь цей недоброзичливий збрід , як він тліє без дощу її очей.

-Мамо , ти сама красива!  - підбігла до Стефі доня -  Ти мякенька, тепла  і ніжна .
- Люблю тебе , маленька. Як я без тебе буду жити далі ?
- Ми щось придумаємо, ми ж самі кмітливі дівчатка .
- Звичайно, Сабрінко. Ходімо  спати , квіточко .

Стефані  заснула разом з дитиною під час обіднього сну. Вона планувала набратись сил перед  тим , як в домі з'являться мотузки ,аби в неї залишились сили здійснити перехід  в сновидіння реального  світу за допомогою люстерка , яке Мартін порадив  покласти під подушку. 

Але ввечері  мотузок чомусь не було. Стефі  просто помітила,що "вистава" часто  починається в один і той же час.
"Очевидно, в "ляльковода" вихідний "- подумала Стефі,  тому  відразу провалилась в задзеркалля і опинилась в довгому коридорі з скляними дверима . Почала заглядати в одне за одним  дзеркальні двері .

Перше дзеркало показало дівчині   мандариновий сад в якому блукала  чорноволоса дівчинка.
З дерев тягнулись  до дівчини  величезні хробаки, а потім в мить перетворювались  на звичайні гілки дерев. 


В кінці саду  було видно гігантське апельсинове дерево з гілками, що росли  під різними кутами. Апельсини на дереві були повністю  золоті та виблискували на сонці . Навколо нікого не було , крім трьох людей на  відстані: двох жінок і одного чоловіка. Усі вони стояли  в сонцезахисних окулярах, тому їх обличчя було важко розгледіти. Зате було видно ,що вони носять відра з червоною рідиною , мабуть, щоб полити дерева .
- А тут "цікаво". Шкода ,що не має часу погуляти у цьому мандариновому саду  - сказала  знервовано дівчина і закрила за собою ці  дзеркальні  двері , почувши запах крові .

Друге дзеркало відкрило  для мене шматок сну в якому було холодно та зимно , але дуже красиво .
Чоловік в цьому сні спускався  на сноуборді з високої і крутого гірського схилу. Повітря освіжало своєю прохолодою . Чоловік  маневрував  між деревами  зимового лісу і щиро посміхався.  Сонце було  високо  в небі.  Стефані почула, як звідкись над  нею тихо угукала  сова.


Дівчина   блукала зимовим лісом,вражена  захоплюючою красою пейзажу навколо.  Дерева вкриті шаром снігу, їхні гілки, ніби  тягнуться до землі , як опущені руки.  Але не тільки сніг привертає увагу – самі дерева прикрашені безліччю мерехтливих вогників і мерехтливих орнаментів, які, здається, танцюють на вітрі.

Коли Стефі підійшла  до одного з таких дерев, вона  помітила, що прикраси не схожі ні на що з тих, що вона  бачили раніше.  Великі перлини та гірлянди блискучих вогнів були дбайливо нанизані вздовж гілок, кидаючи тепле та перламутрове сяйво на весь ліс.  Перли відбивали від себе  світло таким чином, що вони  мерехтіли  як зірки, а гірлянди створювали  святкову атмосферу навколо .

Повітря чисте й нерухоме, і єдиний звук, який можна тут  почути, — це ніжний хрускіт  кроків по снігу.  Зимовий ліс у цьому сновидінні  - чарівне місце, повне таємниць і чудес.

"Таке відчуття, що ніщо ніколи не змогло б  завести  сюди, а потім раптом я тут ."- подумала дівчина .
Стефанія почула , як щось ворушиться між деревами неподалік, і коли вона  обернулась,  щоб побачити, що це таке. Спиною до неї, стояв чоловік  одягнений у червоний зимовий  костюм,  оздоблений  білим хутром. 



Він обернувся до   Стефанії   і  промовив: «Привіт, вау, я чекав цього моменту все своє життя, щоб хтось ще з'явився у моєму усвідомленому сні».
- Привіт. Я тут випадково опинилась, не на довго .
- Дуже шкода .Давно практикую усвідомлені сни , але ніколи мені не вдавалось тут когось зустріти .
- Якщо хочеш , можу до тебе приходити?  Навчиш мене кататись на сноуборді . Мене звати Стефані .
- Дуже приємно , мене звати Лео.
- Вибач , Лео, у мене обмежений час . Обіцяю,  я прийду до тебе пізніше .
- Кудись поспішаєш ?
- Так забрати дещо своє. От шукаю правильні двері ,щоб потрапити туди куди треба .
- Добре , я тебе буду чекати . Приходь , якщо що .
Ще раз радий познайомитись. 
-Взаємно, Лео. Бувай .
- Бувай .



Вітер , який підняв куряву снігу і різко закрив двері перед носом Стефані .
- Відчуття , ніби ми давно знайомі.  - сказала собі в голос , йдучи по коридору дівчина .
Зупинилась перед ще одними дверима і легенько їх відкрила . Відразу з усіх сторін її оглушив крик та ніс заклало  від смороду . Дівчина  швидко відійшла від нього . Тому що там в далечі сиділа купа страховиськ , схожих на її власні страхи .

- Я так ніколи не знайду потрібні двері! 
Біля  дівчини  в ту ж мить з'явилась голограма , яка запитала адресу та ім'я сновидця до якого йду в гості і після отриманої відповіді вказала на відповідні двері та зникла з поля зору .

Стефанія  вийшла у квартирі Даніеля ,через його  дзеркало у гостьовій . Було темно , кімнату освітлювало  слабке світло місяця за вікном.
Вона  поглянула на себе  в дзеркало , де на неї дивилась красива дівчина з сяючою шкірою та мідним  переливом кучерявого волосся , струнка та вже в золотавій сукні. Рудоволоса на хвилину замилувалась собою та радісно закружляла .



- Стефані , що ти тут робиш?Як ти тут опинилась?
- Привіт , Даніель. Я тобі снюсь- посміхнулась дівчина .
- Це добре , а то я вже не знав що й думати ,  так неочікувано ти тут опинилась .Я навіть злякався дещо .Сон такий реальний . Ти ніби жива .

Темна кімната, освітлена місячним сяйвом .  Чоловік ходив по кімнаті, одягнутий  в піжаму, посміхаючись при цьому сам собі. Його очі були сфокусовані на предметі, який він тримав у руках.
Об’єктом був аркуш паперу з малюнком: дівчина, що лежала на підлозі  боса і  одягнена лише в нижню білизну. Її обличчя було притиснуте до землі , а руки, ніби захищаючись від чогось, що намагалося їх схопити, закривали голову . Чоловік швидко сховав малюнок за спину, побачивши ,що Стефі розглядає малюнок .

Було ясно ,що він поняття не мав, як Стефанія  опинилась  тут  цієї ночі. Але коли він озирнувся навколо, то відчув комфорт і безпеку, тому що це була його власна квартира і він просто бачить сон.
-Ти хочеш мені щось сказати ?
- Хочу тебе попросити ключі  від моєї душі  , я тобі його віддала ,коли завагітніла від тебе - чомусь відверто зізналась  йому дівчина. 
- Ти була вагітна від мене і не казала мені про це? Де дитина ? - зарепетував злісно чоловік.
- Її не має , не змогла її виносити - здивована такою його реакцією, повільно промовила Стефанія .
- Тим краще . Я не готовий стати батьком, не зараз - з полегшенням зітхнув чоловік -  То про які ключі ти кажеш ? Якісь твої ключі  були в спальні.


А в спальні на ліжку лежала красива блондинка у білій нічній сорочці. Стефані розсердидвсь , побачивши її і гучно грюкнула дверима у спальню .


Даніель , вийшов з спальні.
-Не знайшов .
- Оскільки ти не розгледів моєї любові до тебе , то це не ті ключі , які ти шукав , вони не в твоєму серці , я їх бачу в районі паху. Стефані  різко вдарила його нижче живота , так щоб він виплюнув через свій чорний рот  ключ  з свого паскудного тіла , підібрала ключі та пішла до порталу в задзеркалля.

"Пора повернутись додому"- думка ,яка швидко промайнула у голові дівчини .
"Я агресивною стала не тільки  до своїх страхів , а й до людей , які робили мені боляче .Головне , щоб не почалась аутоагресія .   Мені потрібно це пережити , вивільнити цю негативну  енергію в спокійному руслі . Та це ж був тільки сон , нічого йому не зробиться від віртуального копняка!!!" - посміхнулась дівчина, повертаючись через дзеркало у коридор , де знову  зустріла провідника .Він направив її у велике дзеркало .
Але перед тим ,як зайти туди , вона запитала у голограми: "  що буде , якщо я не поверну ключі? ". На що почула системну відповідь : " Якщо у вас немає аналогічних ключів від душі партнера , то для партнера нічого кардинально не зміниться , зміни світосприйняття  будуть проходити з вами" .

"Чому він мене малює, ось так ?-думала дівчина роздивлялась листочок , який підняла з підлоги ,разом з ключем.  - Спитаю в Мартіна , можливо це щось означає " .

Стефанія провалилась з стелі у своє ліжко. Таким чином  розбудила Мартіна і Сабріну , які намагалися чекати на неї , але  самі заснули разом у дитячому ліжечку . З обличчя Мартіна злетіла книга з дитячими казками , яку він читав Сабріні , а його кігтики були розмальовані лаком для нігтів , на вушках було причеплені прикраси для волосся . Красунчик - одним словом .

- Ну що там ? -підскочив Мартін, знімаючи з себе прикраси . 
- Ключ в мене - відрізала дівчина  і впала знесилена .
Мартін  дивився на нього з захватом , адже в його лапах опинився справжній витвір мистецтва .



- Яка красива форма ключа , фантазія твоїх пращурів неймовірна .
- Дякую, Мартіне , я і не здогадувалась  , що маю такі гарні атрибути до своєї душі .
- А ти знала , що такі ключі кують  для людини її архангели в секторі "Купол".Це ключі для кожної твоєї дитини , коханої людини,рідних родичів , некровних  друзів.

- Не знала - сказала провалювалась у дрімоту Стефанія  , а потім запитала у Сабріни- Доню , а де твої   ключі?
-Коли я перестала себе відчувати і  була закрита у твоїй душі.Очевидно , що той блискіт , який  бачила в  безодні твоїх страхів і був моїми ключами, які туди впали , як тільки я з'явилась у світлиці. Я зайшла в твою душу , але ти боялась  випускати мене з неї , не бажала мене забути .Кожен день  відчувала як течуть твої сльози по стінам  .Ти не могла до мене зайти , а я не могла до тебе  вийти .  В результаті частина стін і двері покрилось мохом від твоїх сліз , а замки заіржавіли  .
- Вибач , доню за те ,що нарікла тебе на ці муки .  Тобі було важко там?
- Так , я не могла переродитись і прийти до тебе  , тоді коли ти молилась про дитину . Я кожен раз  помирала ще в зародку , ти навіть не підозрювала про це .
-Ти тут на довго? - раптом підірвалася з місця дівчина.
- Поспи , матусю, а завтра відкриємо  кімнату - донечка зручно влаштувалась на животі матусі,  поклавши  свою маленьку долоню в її руку - а післязавтра мені треба буде тебе покинути, не переживай , я повернусь до тебе , коли буду готова .

Настала ніч. Мартін, одягнутий  в фартушок,зайшов у кімнату ,щоб простежити  за тим, щоб все було  зачинено , щоб мати з дитиною затишно спали  всю ніч.

Дитина виглядала  такою милою і спокійною, як маленьке янголятко. Червона панда замилувався і  обережно вкрив дівчат  ковдрою та вийшов  із кімнати.