У пакунку виявились: карта  міста Сіяж, трекер звичок,увімкнений  таймер,  місцеві гроші , книга "Закони міста можливостей " .Позаду карти був надпис :" Дні  в місті Сіяж йдуть  у співвідношенні до ліку днів міста  Київ як 90:1". Таймер вже  показував 88 днів .




«Тобто в Києві , коли пройде один день , я тут проживу три місяці, а дивлячись на таймер стає ясно що мене триматимуть тут максимум 90 днів, а потім " відключать",   чи що вони зі мною зроблять, я ж так і не спитала»- думала в голос дівчина, розкладаючи карту на столі .

« Місто величезне»- подумала Стефанія розглядаючи рельєфи місцевості , дороги та заклади , які були позначені на карті , це була буквально міні-версія міста Сіяж .




В животі забурчало . «Так , все потім!» - скомандувала сама собі дівчина – не можу думати ,коли голодна !   Обід тим часом вже був готовий. Стефані сервірувала стіл на одну персону : біла тарілка , срібні прибори , чорні серветки.



Перший шматочок розтанув у роті. М'ясо  було як суміш смаків філе  індички  та щуки ;картопля на смак як салат "олів'є". Пахло дуже смачно . Живіт дівчини знову  забурчав, як в  двері постукали . Не знаючи,що очікувати від мешканців цього міста , дещо відчуваючи злість ,що її трапезу перебили ,  Стефані обережно відкрила двері.  Виявилось , що нічого особливого -  кур’єр приніс  посилку. Швидко  розписалась за доставку і  навіть не встигла роздивитися кур'єра , адже він зник. То була голограма, дуже натуральна. «Все , як в фільмах !» - не здивувалась дівчина . В середині коробки сидів червоний клубочок і муркотів, але, коли до нього доторкнулась, він вислизнув з-під долоні та опинився біля ніг Стефі  . Це була червона панда, одягнута у міні-смокінг .



Пухнастий забіг у дім, заплигнув на стіл та почав наминати з тарілки , та витирати писок серветками .

- Злізь негайно! - закричала дівчина.
-Урррр!
- Ну або їж вже далі, смачного- сказала , змирившись-   Голодний ,мабуть.
Панда, облизавши тарілку ,  опинилась на підлозі, біля Стефані  та почав жалібно дивитись і просити  очима ще  їсти.   Дівчина  передивилась усі шухляди на кухні , але корму не знайшла , тому поділила навпіл  залишки їжі в каструлі  собі і цій дивній тваринці.
- Я назву тебе Мартін.
- Котигорошко- почула у відповідь Стефанія.
- Ти-ти розмовляєш?Як це Котигорошко? Це ти? Мій кіт ?  - здивувалась дівчина  .
- Так , там в Києві я -твій Кіт . Аякже розмовляю  , як же ж  б тобі допомагав , якби мовчав?
- І то правда .
- Але називай мене Мартін , ти б знала як я бісився ,там в Києві ,що ти мене називаєш Котигорошком через те що какав тобі на стінку горошком. 
- Але , ж ти гад такий це зробив! Добре , буду тебе звати Мартіном.
- Дякую !
- А що ти їси зазвичай ? Чим тебе годувати?
- Я їстиму , що даси , ось ця їжа мені до вподоби , поки що .
- Тоді смачного!
-Дякую, ом-ном-ном!- наминав за обидві щічки Мартін.
Стефані дивилась на це створіння і їй стало на душі тепло та спокійно. В голові рудоволосої  промайнула думка : " я тут не одна,  я ніколи не була одна « .
- Ти вже заходила у сховище  своєї Душі?
- А де воно?
- За закритими дверима.



- Це там де пахне лісом?
- Агась.
- Ні. А чому вона так пахне?
- Ти  побачиш ,коли туди зайдеш .
- А як туди потрапити ?
- Це нам ще потрібно з'ясувати,детальніше розглянемо двері та стіну біля неї.
Ми стали вдвох шукати таємний важіль  , який відчинив би двері . Панда для цього навіть на стільчик вилазив, фиркав та чхав від запаху моху .
- Марно , не має . Що ж доведеться почекати  дещо , можливо  знайдемо якісь знаки , які допоможуть нам відкрити двері.
- Можливо  виламаємо їх?  - запропонував звір  і залився дитячим сміхом - я сильний - став демонструвати свою шерстяну  міць , як атлети на сцені .
- Вірю,  Мартін  , але вже не сьогодні, бо  дуже стомилась , треба адаптуватись до цього світу .

Дівчина прийняла теплу ванну , загорнулась у махровий халат і розстеливши ліжко заснула ,дуже  втомлена від подій , які відбулись. Їй нічого не снилось . Голова була пуста . Крізь сон вона чула гучне муркотіння панди  . У Стефанії виникло  відчуття ,ніби вона вдома , але не там в Києві , а в дійсно своєму домі . З кожною годиною ставало все світліше, муркотіння тихішим . Ранок. Ніч промайнула ,ніби й не було. Настав 87 день . Дівчині стало лоскітно в області носа .

- Доброго ранку , сонька!- чіпав за носа лапкою Мартін .
- Ех, невже це не сон- потягнулась Стефані – Ну що рудий  , розкажи хто ти та звідки ? Що вмієш?
- Я помічник третього покоління , червона панда, Мартін  як ти мене назвала, я твій Кіт , якого ти знайшла колись біля смітника супермаркету  . Приставлений до тебе , щоб допомогти тобі освоїтись у цьому світі  на визначений для тебе  час перебування. У реальному світі у мене менше здібностей і вони  обмежені моїми 9-ти життями . Тут я можу :  зменшуватися  до розміру невеликого гудзика,розріджувати та згущати  час, показувати минуле і майбутнє .
- Нічого собі ! А мені покажеш ?
-А ще я  люблю цукерки з морських зайчиків  та морозиво з кавуновим повидлом - проігнорував дівчину  Мартін .
- Добре я зрозуміла тебе, ласунчик,  тут такі продукти є в супермаркетах ?
- Так, ходімо купимо , будь ласка ,бо я голодний .
- Так по твоїй мурзатій морді видно,що ти щойно їв з холодильника якийсь смаколик!
- Кажу тобі ротом: Я все рівно голодний.
- Ти знаєш де тут супермаркет ?
-Так , я покажу тобі туди дорогу – Звір  тицяв лапкою на карті позначку місцевого супермаркету .

Ми вийшли за ворота нашого двору. На вулиці було ще темно, як для ранку ,  але йти було комфортно бо всі дерева світились неоновим світлом .



Супермаркет знаходився за пару сотень метрів  від дому . Стефані  прихопила з собою місцеві гроші, які знайшла в пакунку з картою .
Панда радісно біг біля дівчини  . Його шерсть теж світилась , підкреслюючи його червоний окрас .
По дорозі вони зустріли  дивних на вигляд людей : чоловіка на інвалідному візочку  в якого голова була задерта високо догори, практично як у жирафа  ; жіночку ,в якої весь одяг був у реп'яхах , які вона намагалась зняти , але вони знову з'являлись на тому ж місці. Стефані придивилась до реп’яхів і то виявились маленькі дітки.
- Що з цим місцем не так ? - вголос подумала дівчина , відійшовши певну відстань від чоловіка та жінки .
- Люди тут мають напряму те , що їх мучить в реальному житті . От наприклад , чоловік жив лише майбутнім  от його голова й задерта догори , а в теперішньому він побутовий інвалід , а жінка виховала  своїх  дітей так , що вони  залежні  від неї , а їй так зручно , хоч вона від цього вже втомилась. А ти...
- А я - продовжила речення Панди - дозволяла собою маніпулювати , тому стала лялькою , вірно?
- Саме так . А ми прийшли – зрадів Мартін .




В супермаркеті все було білосніжне :  ні одної реклами та яскравих обгорток . Як тільки вони  зайшли перед нашим візочком виникла голограма з картою супермаркету  і вискочив системний текст з блоками продуктів . Стефані  позначила : хліб , молоко,  морозиво, цукерки , м'ясо, рибу , фрукти, овочі ; літературу . Тут же ж на підлозі пролягла неонова  зелена стежка , яка направлялась в сторону маячків , які засвітилися на стелі, які, задається, бачила тільки дівчина .
Хліб та молоко тут виявились  різного кольору : від червоного до чорного . Знайшла зелений "батон"  та блакитне молоко в скляній тарі .



З морозивом та цукерками було легко, адже Мартін  сам показав , які смаки він хоче - морозиво з кавуновим повидлом, цукерки з морських зайчиків . В м'ясному і рибному відділі взяла синє м'ясо і  бузкову рибу без кісточок  . Також у кошику опинились жовтий  виноград ,



чорні   апельсини, фіолетові огірки , білі помідори і , на перший погляд звичайна  цибуля , але з красивими завиточками .



У відділі літератури , який Стефані позначила  собі заради цікавості ,їй пригледілась  книга   «Архетипи», яку тут же ж поклала до свого кошика .
На касі їх зустріла касир,  в якої у  волосся були заплетені змії .  Доволі вічлива дівчина . Але коли ми вже виходили , Стефані помітила , що одна змія ту дівчину все таки вжалила  (певно за недобрі помисли).




Вдома, розібравши покупки , Стефанія  прийнялася знову  вивчати карту міста СІЯЖ . На ній світилась позначка , що вказувала на її місцезнаходження . І судячи з надписів , вона була в центральному секторі під номером 9 , який називався  "Неон" . І дійсно тут вночі  все засвітилось : дерева , квіти в саду- яскраво , а земля була , ніби прирошена золотом . Вона  натискала  на назву секторів   і з'являвся  системний текст :

Сектор 1 :"Небесний міст" - Доступ закрито.Інформація не доступна.



Сектор 2: "Купол" - Доступ закрито.Інформація не доступна.


Сектор 3: "Задзеркалля  ". Сюди ви автоматично потрапляєте кожної ночі  у сні. - Доступ обмежений . 

Сектор 4: "Хвиля".  Туристична зона : Шоколадні  та молочні озера , спа-центри , готелі та ресторани . Доступ відкрито.



Сектор 5: "Ферма" - Головні фермерські угіддя міста Сіяж- Доступ відкрито.

Сектор 6: "Реальність " - сектор зв'язку з зовнішнім світом - доступ обмежений .

Сектор7: "Лазарет" - сектор магічної лікарської допомоги  мирним жителям - доступ відкрито.

Сектор 8 :"Кафедра" - Сектор магічної  практики - доступ закрито .

"Сектор 9: "Неон" . Спальний сектор гостей та жителів міста  Сіяж-  Доступ відкрито.




- Мартін, ти з сектору " Ферма" ?
- Так , там мій дім . Ти би бачила , як там гарно і ситно.
- А як потрапляти в сектори до яких мені доступ відкрито ?
- Це ж очевидно! Треба відкрити ці двері - панда вказав на єдині в нашому домі зачинені двері .
- Але я вже втомилась так , що вже сил не має триматись на ногах - мовила я широко позіхаючи .
- Відкладаєш все на потім? У тебе багато часу?
- Ну не ний !
-Мовчу-мовчу, тобі вирішувати, що робити- сказав ,стрибнув на підвіконня і гайнув у відкрите вікно.

Дівчина  взяла книгу,яку придбала у супермаркеті, і здивувалась , що ніяких букв на сторінках не має .
-"Як же ж тебе читати? "-подумала Стефі , як на сторінці почало з'являтись зображення .
- Задавай питання -відповів чоловік , який сидів у кутку першої сторінки на широкому шкіряному кріслі та палив  сигару .



- Ви автор книги?
- Так , для Вас я пан Дрейк. Ви зараз  ознайомитесь з  моєю книгою "Архетипи ". Книга призначена для людей ,які бажають побачити  свої таємні сторони ,закладені як код ДНК у матрицю нашої долі . -поважно мовив чоловік.  - Ви готові?
-Так .
- Глава 1 . Пробудження .
Перед тим як ми приступимо до цієї глави ви повинні відповісти на ряд запитань .
- Добре.
- Питання 1:....
Вимкнула світло , відклала відкриту книгу, автор зник з сторінок .

По стелі з даху гостьової поповзли мотузки,  підняли Стефанію  на ноги та змусили робити кроки та рухи руками та головою , як маріонетці у ляльковій виставі. Дівчина то  танцювала , то беззвучно співала, то бігала з кімнати в кімнату .



Та в якийсь момент на кухні вона  провалилась під підлогу в підвал і побачила , що коїться  в кожній кімнаті,  а тому числі і у  кімнаті з зачиненими дверима. Вона  підійшла ближче , на скільки їй  дозволяли мотузки прикріплені до її тіла.  Хотіла роздивитися ближче цю кімнату , але мотузки її  витягнули з підземелля та посадили  за стіл у гостьовій.  Вона  лиш встигла побачити , що це світла   кімната, де мохом заросли  двері і підлога біля них.


Якийсь Лялькар смикав зверху за мотузки доки вона  знову не опинилась у своєму ліжку і провалилась у сон.
Стефані прокинулась на наступний день і ніяких мотузок вже не було .
»Мабуть, наснилось»-подумала вона і пішла вмиватися .

Мартін спав на кутку ліжка , згорнувшись у клубочок . Стефанія сіла біля нього , щоб погладити , але побачила , що він спить, а в нього з рота виглядає язик , не стрималася і почала на ньому бринчати .
- Ей!!!! - заверещав рудий - Це моє!!!-  швидко заховав язик за зубами.
- Доброго ранку , сонько!
- Хочу їсти!!! Дай їсти !!!- зарепетував панда.
- І мені доброго ранку! Ти як звичайний кіт , але з людським голосом - засміялась Стефі - як тільки проснешся тут же ж їсти просиш.



Вони  поснідали і задоволені лягли на диван .
- Я сьогодні вночі у сні  бачила , що за цими дверима: там світло і чисто і покрилось мохом  лише двері .
- Бачив як тебе по всьому будинку за  мотузки  тягали  , бідненька.
-Мені було  боляче. Це було доволі знайоме відчуття .
- Це й погано , що ти з таким порядком речей змирилася . Ти тут для того , щоб це виправити інакше не повернешся назад у свій світ.
-То у мене на це 90 днів ?
-Так, але вже менше .
Раптом в повітрі пролунав чоловічий голос. Далі була тиша . В кімнаті стало тепло-тепло , а на моєму чолі з'явилось відчуття поцілунку .

- Стефані , якби ти мені дала лиш шанс - прошепотів чоловічий голос - як я хотів би щоб ти була зі мною сьогодні . Сьогодні ж моє день народження  .Мені надійшли на пошту твої  подарунки, приготовані для мене - ти відправила їх заздалегідь. Відкриємо разом Стефані.Голос зник.

- Що це було?- зарепетувала Стефі.  - Чому я його тут чую?
- У вас з цим чоловіком міцний зв'язок. Він тебе згадує , і оскільки ти за межами реальності , то можеш відчути сигнали, які відправляють інші люди в твою сторону подумки і  наяву.
- Але ж Даніель - мій друг, а не коханий чоловік.
- То він до тебе не рівно дихає , ти знала?
- Ні, навіть не підозрювала .
- От же ж ці люди , ніколи не бачать очевидних речей - закотив оченята Мартін  , а потім підкрався і з цікавістю запитав. - А тобі він до душі?
"Я його люблю, ой , любила"  - подумала дівчина  , а рудому сказала , що це не його справа.
-Давай краще пошукаємо вхід у підвал , який я бачила у вісні.
- Не хочеш розповідати , як хочеш!  Але скажи , чи  ти готова туди потрапити в той підвал?
- А що в ньому такого ? Звичайне господарське приміщення .
- Дівчино ти забула де ти знаходишся? Підвал - це темна твоя сторона , там всі твої  страхи та спокуси живуть.
- Але ж я там вже була сьогодні вночі і нічого такого не бачила, точніше не встигла побачити , мотузки витягнули мене звідти.
- Це я тебе витягнув ,напав на одну мотузку і тягнув чимдуж, доки вона мене не ляснула боляче по спині , але ти вже була у безпечному місці. А ще хочу тобі сказати , що ти важка,Стефані.  
- А що було б якби я там затрималась?
- У непідготовлених людей при зустрічі з своїм страхом віч на віч може розірватися серце .
- Спасибі тобі,  що витяг мене.
-Це моя робота - гордо замуркотів звір.Скажу тобі так , ти ще не готова. Стефані , коли ти будеш готова пізнати свою темну сторону твоє життя перевернеться вверх дном !
- Добре , але як дізнатись ,що я готова ?
- Ти не відчуватимеш  страху від того що побачиш там .
- Знову інтрига .
- Краще почитай корисну книжку , тому що незнання законів не звільняє тебе від відповідальності. 

Я взялась вибірково читати "Закони міста можливостей", яку мені підсунув Мартін:

- кожному гостю міста Сіяж дозволено мати помічника з базовим набором навиків : зменшення фізичного тіла, згущення та розтягування часу і один рандомний навик.

- кожному відвідувачу міста  Сіяж дозволено винести  з підвалу свідомості одину духовно живу матерію .

- кожен гість міста  Сіяж зобов'язаний дбати про свою домівку та присадибну ділянку , де ростуть його таланти.

- не дозволено пересаджувати чуже цибулиння поетичних  тюльпанів до себе у сад , без дозволу господаря. Примітка: офіційно поповнювати запаси даного виду рослин можна в секторі "Ферма" .

- за порушення правил міста можливостей вимикаємо показники життєдіяльності без права на оскарження у суді .

-Мартін,  чому ти мовчиш ,що  можеш зменшитись до рівня ґудзика і потрапити за  ці двері ?
- Можу, ти не питала я й не казав.
Панда  перетворився на гудзик .
Стефанія підняла його з підлоги і засунула у шпарину в дверях.
- Стефі, я вже тут- закричав звір.
- Що ти там бачиш? Чи можна відчинити двері з середини ?
- Двері взагалі без ручок і замка . Навіть не знаю - сказав Мартін - хоча ось щось написано .
Звір зачитав надпис :"Двері душі відчиняються лише на вхід, вихід з душі  через підвал свідомості".

- Стефані , їх можна відкрити лише з твоєї сторони .
- Але ж тут нічого не зрозуміло - засмутилася дівчина  - повертайся і опиши мені цю кімнату .
- Вихід  душі лише через підвал свідомості , але мені він не страшний , бо твої страхи проти мене беззубі .
- До речі, тут твоя рудоволоса дівчинка спить. 
- Що,яка дівчинка?
- О , вона прокидається .
Стефанія  притулилася до дверей , щоб почути їх розмову .

- Привіт- промовив панда  до дівча.
- Привіт,панда. Давно в мене гостей не було .
- А хто ти для Стефані?
- Я її ненароджена дочка.
- А як тебе звати ? Я Мартін  - помічник Стефані .
- Сабрінка, приємно познайомитись.



- Ти тут живеш?
-Так , матуся мене тут залишила , а від сирості її очей за мною ці  двері  покрилось мохом  .Я чула її ,ще коли була жива . Вона співала мені колискові і дуже чекала на нашу зустріч, але ...-дитятко заплакало- ...ми не зустрілись  і з того часу  я живу в її душі.

Стефані  не могла стримати сліз, які градом котилися з очей .ЇЇ тіло  сповзло по стінці вниз . Серце страшенно гупало в грудях.
«Моя  донечка , вона там , вона весь цей час була там . Як її звідти забрати?  Треба йти через підвал»  – закричала дівчина в своїй голові .

-Сабрінка , Мартін , я йду до вас! - крикнула Стефанія  захопила з собою ліхтарик , який висів на стінці біля входу в підвал.
Як тільки вона  зайшла в підвал її поглинула темрява. По пам'яті стала йти до світлиці  своєї душі. Шкіра зробилась "гусячою" від холоду , живіт почав крутити, ніби від голодного  болю , ноги підкошувались при ході. Повітря в просторі  згущувалось то желеподібно, то розсіювалось, як туман .
Крізь його густину вона ледь бачила якісь силуети, які поступово потягувались , розминали затерплі суглоби та побачивши її  світло від ліхтаря починали йти до нього. Раптом її хтось взяв за шию ,опинившись різко позаду .Стефі закричала і заплакала й інстинктивно почала читати молитву .  Ця рука просто тримала її. Вона зібралась з духом і продовжила свій рух , не обертаючись , хоч  чітко відчувала кігті на своїй сонній артерії і глухе дихання на вухо. Кожен крок давався Стефі дуже тяжко, адже ноги тремтіли  і створювали вібрацію у  повітрі , що будило решту страхів . Кігті послабили свій тиск. Але тут же ж  дівчину  обступив кочівний табір з чужими дітьми на руках . Ці діти були в синцях та з затуманеним поглядом.Стефанія відчула , як інша кістлява рука нишпорить у її кишенях . Але там нічого не має . Інша рука вхопила дівчину за  руку і водила своїми пальцями по лініях на  долоні .  Стефі вихопила свою руку . Рука на шиї стиснула  свої кігті так, що з подряпин пішла кров.
Дівчина продовжувала  йти .На  неї на повній швидкості  їхав автомобіль , але вона  встигла  проскочити так щоб він її  не зачепив, хоч табір тягнув її за одяг на лінію смерті.  Їх всіх знесло з дороги і сукню Стефані замастили краплі  чужої  крові.Вона  стала бігти чим далі від цього всього, та провалилась  у кисільну  воду, густу і гарячу.  Почала  камнем йти на дно. У воді вона чула дзвоники ,  пару секунд  і вона почне захлинатись .

«Скільки ще темряви я зможу пропустити через себе? А що якщо не витримаю?Мені страшно!» -думала дівчина , затамувавши подих . Раптом дно бездни засвітилось. Стефі  попливла в сторону потоку світла, крізь яке було чутно голос Мартіна та дзвіночки. Дівчина провалилась у власну душу .

-Сабрінка , донечко моя!!! - впала дівчина  на коліна біля своєї дитини Стефанія.-  Вибач , що я тебе не вберегла , вибач мене !!!
- Матусю, ти не винна , мені перекрили дорогу до тебе .
-Ти пам'ятаєш хто це був ?

- Бабуся в чорному . Пам'ятаєш свій сон, перед тим як ти мене втратила? Я прийшла до тебе в образі кошеняти, яке годувала твоя кішка, бо ти не могла й подумати тоді, що це насправді я, а коли ти зрозуміла це ,  ти вже не могла мене знайти, де б не шукала .

- Я пам'ятаю , що у сні знайшла тебе  непритомну і нагодувала молоком з своїх грудей і ти все ж перетворилась на немовля, але раптом ти десь зникла,  не могла тебе ніде знайти, аж раптом до мене вийшла бабуся в чорному і жбурнула твоє бездиханне тіло з злим фирканням та шепотінням:  "Забирай" . Тепер все добре , ти нарешті зі мною -дівчина  перевела  подих і міцно обійняла дівчинку. 

-Леді - звернувся до нас Мартін  - треба знайти спосіб, як відкрити   ці двері , шукав-шукав , але  не знайшов як це зробити. 
- Я колись дивилась у безодню твоїх страхів , то бачила щось блискуче на дні- сказала Сабрінка.
- Це може бути ключ! – зрадів звір.
- В тебе не вистачить сили наразі  туди дістатись , Стефані- тут же ж пожурив звір.  -Давайте це вирішимо в безпечному місці , тим паче в душі так довго не можна топтатись , вона може закритись не лише на вхід , але й на вихід .

- Донечко, ходімо , не бійся нічого.  -Стефанія  вперше  взяла на руки своє дитя. - Мартін, ти можеш сповільнити  час , щоб ми пройшли через всі ті страхи , що знаходяться в низу .
- Звичайно , але пам'ятаєш , що в правилах написано , що з підвалу можна винести лише одне живе створіння . Тому я спочатку сповільню  час і тут же ж перетворююсь у гудзик , а ви стрибайте у цю темряву, але поспішіть , адже дія магії тут  не тривала .

Ми опинилися у холодній, крижаній  воді .Стефі  відразу схопили судоми за ногу , але я не зважаючи на біль , чуючи лише стукіт серця своєї донечки ,вона  випірнула разом з нею на білосніжний  берег . Страхи це  почули , але рухались назустріч  дуже-дуже повільно .Дівчина  бігла з своєю дорогоцінною ношею , не дивлячись по сторонам. Ось вони зовсім близько до щелеп великого пса,чимдуж  біжать під ногами гігантських огрядних тіток . 

Час почав розріджуватись і страхи ставали все швидше і швидше підбиратись. Стефі і Сабрінка встигли оминути
гору гострого , як лезо паперу , як час остаточно став швидким. Перед ними  стояла бабуся в чорному . Вона шептала і тягнула руки до Сабріни. Стефі закричала , що є сили і вперіщила бабку ногою в груди. Стара  впала долілиць , але тягнулася за ними  по землі .
- Матусю, мені страшно!!!
- Не бійся, маленька, я тебе нікому не віддам.
Бабця  схопила за ногу Стефі  і намагалась встати, спираючись на неї  . Дівчина відчула , що от-от розірветься її  серце , але раптом в повітрі з'явились мотузки , які швидко потягнули їх на зовні , а двері в підвал закрились,  автоматично   на замок . Мотузки кудись зникли .
Мартін знову став шерстяним . Стефанія одягла нову сукню на донечку , яку швидко звідкись приніс Мартін. Їй  було абсолютно все одно , як він це робить . Малеча раділа, сміялась  і обіймала матусю,та з купола стелі знову поповзли мотузки . Стефанія їх побачила і швидко посадила дівчинку подалі від себе.  Мартін побіг на кухню .
Донечка сиділа на підлозі  і дивилась, як мотузки , які тянулись з даху, вже  керують її матір'ю, але   боялась підійти.Стефанія не відводила погляду від своєї дитини .


 Мартін прибіг з кухні і  намагався ножем перерізати мотузку , але та його відштовхнула  від себе , а потім  жбурнула  його у відкрите вікно .  Мотузки змушували  грати якусь драматичну роль , знову беззвучно співати та танцювати , а потім Стефанія впала  на підлогу знесилена і в синцях, тому що її рухи були настільки безладні , що вона часто вдарялась ними  об стіни. Мотузки поповзли в купол на стелі.  Стефанія лягла без сил на підлогу . Малеча підбігла і обійняла свою  маму.

- Тобі , боляче , мамо?
-Ні- збрехала Стефанія. - Це швидко заживе .