Книги
Всі
Вірші
Всі
Для себе
Розкрила крила, полетіла
За небокрай.
Гніздо ж пусте і ти посміла
Шукати власний рай.
Палає пір’я, світ кривавий.
Куди сховатись від думок?!
Як сироті знайти у собі “маму”
Й злетіти до зірок.
Переплітаються дороги,
А ти не знаєш друзі чи то вороги?
Вони ж посміхаються з порогу
З душею “чистої” води.
Скануєш дії, бідкаєшся, плачеш.
Образити когось- це ж зась!
Для когось як дурне ти скачеш.
Схотіла піти - ти мразь.
Терпи-терпи чи може досить?
Подумай ще сто раз,
Коли серце відповіді попросить
Чи настав нарешті для себе час?!
0
0
68
Біля
Я відчуваю,як пронзає сонце
Усі пустоти,що зчаїлися в мені.
Пече, руйнує все це,
Усі турботиська земні.
А чим наповнити не має, усе не так
Усе не те. Я бігаю шукаю і шукаю
Хоча б якийсь небесний знак,
Так ніби часу більше інших маю.
Схилюся, втомлений і німо так заплачу,
А прихистку ніде нема.
Ех,доля дала таку міцную вдачу-
Нюхнути землю з самого дна.
Міцнітиму, стоятиму і стяг підніму…
Прийдеш на мою одвічну зміну
Сама-однесенька-сама,
Моя натягнута струна?
Щасливий тихо обів’ю
І завалю у сіно
Біля нашого, не їхнього села!
0
0
68
Старенькі й смерть
Он видко, за нами волочиться.
Роззуйся, ми підемо босими.
Нехай дасть сили нам земля.
Нехай ось так, раз їй так хочеться.
Ми ж просто волі просимо,
А вона бажає забуття.
Ніколи.
Тихенько, щоб не почули розмови,
Всі тіні, за нашими спинами,
Що йдуть за нами годинами.
Кажу:
Ти вибач, не мали крову.
Я так тебе люблю, лебідко.
Прости, жили ми дуже бідко.
Он видко, волочиться
За нами, старезно- сивими.
Нехай зігріє нарешті нас земля.
Нехай ось так, раз їй так хочеться.
Ми ж просто ступали між росами
Дорогою свого життя.
Прийшли.
Знайшла.
1
0
299
