9. Наївний ідіот
Сталось це в суботу вчора,
Зустріч із людиною, яка, я думав, хвора.
Правда - сторони монети - біла, чорна.
Маску не носив той незнайомець
Очі справжні, мокрі і суворі.
" Що ти робиш, хлопче тут ? " питався я,
" Чи пам'ятаєш звідки і куди? Та як твоє ім'я?
Хоч маєш рідних, друзів? Де твоя сім'я?"
Стояв він під дощем і посміхався,
Наче посмішка сама - його слова.
" Святкую свято я веселе, сьогоденнне,
Усміхнись і ти, бо сміх лоскоче сердце,
І печаль від нього теж боїться, меркне,
Рідко можеш ти промокнуть, щоби не радіти,
Най приносить вітер волю і натхнення."
Витріщався я на нього та не мав ні слова,
" Як живеш ти? Як то робиш знову й знову?
Адекватні люди за́вжди стороняться злого,
І кому неправду ти говориш, друже?
Йди, допоки не настигла доля строга. "
Монолог сей ні на краплю не образив,
Ідіот наївний на своє і далі ставив.
" Звук дощу - концерт, симфонія, вистава,
Люблять ті його, кому начхать на парасольку.
Наче свіжий подих він, прозріння наче. "
" В тебе коси мокрі, через них ніщо не бачиш "
" Замість зору відчуваю я, за це велика плата "
" За такими дощ не плаче, а реве палата"
" Ти стосовно спогадів своїх нікого не обманюй,
Був таким же, поки не попав за грати.
І любов - це не система схем, рівнянь, діагоналей,
В неї воля - мати, разом ті сидять на п'єдесталі,
Ті, що мають вірус волі, йдуть вперед по магістралі,
Вітер їм не ворог, друг - гроза у небі,
Вибрики природи - знак притримувань моралі.
Пресс зламав тебе немов тростинку,
Жертва ти, посеред пляжу крихітна піщинка,
Розігнав пісок по горам лагідних тваринок,
Зла на вітер не тримай, тебе я дуже прошу,
Суть його - ламать всіх тих, хто дав слабинку. "
"Божевільний ти однак, козаче,
Бо сприймаєш воду як свою удачу, "
Ідіот сей мовчки витріщався й пальця кинув на лице моє ледачо.
Міцно обіймав мене потік і від дощу
Я вигляд мав, немов я щиро, гірко плачу.
Зустріч із людиною, яка, я думав, хвора.
Правда - сторони монети - біла, чорна.
Маску не носив той незнайомець
Очі справжні, мокрі і суворі.
" Що ти робиш, хлопче тут ? " питався я,
" Чи пам'ятаєш звідки і куди? Та як твоє ім'я?
Хоч маєш рідних, друзів? Де твоя сім'я?"
Стояв він під дощем і посміхався,
Наче посмішка сама - його слова.
" Святкую свято я веселе, сьогоденнне,
Усміхнись і ти, бо сміх лоскоче сердце,
І печаль від нього теж боїться, меркне,
Рідко можеш ти промокнуть, щоби не радіти,
Най приносить вітер волю і натхнення."
Витріщався я на нього та не мав ні слова,
" Як живеш ти? Як то робиш знову й знову?
Адекватні люди за́вжди стороняться злого,
І кому неправду ти говориш, друже?
Йди, допоки не настигла доля строга. "
Монолог сей ні на краплю не образив,
Ідіот наївний на своє і далі ставив.
" Звук дощу - концерт, симфонія, вистава,
Люблять ті його, кому начхать на парасольку.
Наче свіжий подих він, прозріння наче. "
" В тебе коси мокрі, через них ніщо не бачиш "
" Замість зору відчуваю я, за це велика плата "
" За такими дощ не плаче, а реве палата"
" Ти стосовно спогадів своїх нікого не обманюй,
Був таким же, поки не попав за грати.
І любов - це не система схем, рівнянь, діагоналей,
В неї воля - мати, разом ті сидять на п'єдесталі,
Ті, що мають вірус волі, йдуть вперед по магістралі,
Вітер їм не ворог, друг - гроза у небі,
Вибрики природи - знак притримувань моралі.
Пресс зламав тебе немов тростинку,
Жертва ти, посеред пляжу крихітна піщинка,
Розігнав пісок по горам лагідних тваринок,
Зла на вітер не тримай, тебе я дуже прошу,
Суть його - ламать всіх тих, хто дав слабинку. "
"Божевільний ти однак, козаче,
Бо сприймаєш воду як свою удачу, "
Ідіот сей мовчки витріщався й пальця кинув на лице моє ледачо.
Міцно обіймав мене потік і від дощу
Я вигляд мав, немов я щиро, гірко плачу.
Коментарі