Фракція 5: Коли я звільняюся від того, хто я є, я стаю тим, ким я можу бути. Яскраві фантазії про існування смерті (збірка віршів)

Фракція 5: Коли я звільняюся від того, хто я є, я стаю тим, ким я можу бути.

.....а цей орел вже дихає повільно
Бо крила ангельські приносять силу,
А божа паства - як маленькі цяточки внизу,
Що сковані у рабстві ближніх по життю.
Літати то є задум неземних законів,
Так само як канони, молитовські сонми.
Він - вільна і крилата надлюдина,
Яка кружляє в небі восени і взимку.
За сотні років подолав людське єство,
В час блискавки і грому високо тримав чоло.
Неначе вже змирився із непотребом наземним,
Неначе подивився в очі смерті і відкрив для неї серце.
Птахам не треба думать про примари,
Вони є лезом гострим, ріжучим по хмарах.
Ні біль ні щастя їм не стануть на дорозі,
Не будуть зайвими всі вибрики погоди.
Емоції - то винахід залежної людини,
Тримають їх внизу постійні правила тяжіння.
Страшне майбутнє аж занадто очевидне,
Страшне, бо людство не спроможне щось змінити.
Зали́шиться наза́вжди золота різниця,
Птахи і люди зберігають знак "нерівність".
Звичайно наплювати їм на божу працю,
Чим вище ти літаєш, тим менше бачиш,
Здається у людей немає сенсу мати крила,
Бо сонце їх обпалить повністю неначе гнида.
Вони зірвуться Моргенштерном як пір'їнка легко,
Закинувши себе униз рекордно далеченько,
В землі чекатиме Ікар і інші персонажі міфів,
Спартанці з ними й представитель вищих німців.
Компанія дурних сміливців і пихатих звірів,
Які розкажуть про минуле і про пошук сили.
Відтоді матимуть усі таку страшну реальність,
Милуючись тим німбом в дзеркалі, забрудненим у сажі.
Немає сходинок зручних на височенну вежу,
Тож мовчки і смиренно піднімають звірі голову на небо.

~ baofæn 2024

Коментарі