Лист у дитинство

Марічка Корень

Я босоніжки вийду на поріг, Де серед саду яблуні крислаті. І вмить згадаю,той чарівний світ,який так вабив,додавав наснаги. Я пригадаю, ті щасливі дні,де не було турботи і печалі. Дитинство,повернись,- прошу,не йди,бо так я хочу у обійми мами. Не зрадь,дитинство! Мрії всі здійсни,верни усмішку: ту дитячу щиру.Хай,навіть,у зимові холоди всі будуть поруч радісні й щасливі. Я знаю, що не можна так,що час назад ніколи не вернути. Але прошу одне: хоча б на мить,дозволь у мріях радість ту відчути. Але ти знаєш... Дякую тобі! За ті хвилини,що змогла прожити. За тих людей,що є в моїм житті,які уміють просто так любити. Бо більш за все,я хочу теплоти,хай навіть не загоїти ті рани. Я вже доросла,але ти не йди,залишся фотографією в рамі. Залишся спогадом,тим справжнім і ясним. Прийди у казці,що читали наніч. Або в віконце сонечком світи,веселкою засяй над небокраєм. ***

2020-05-13 18:24:51

5

0

Схожі вірші

Всі

Я тебе по-справжньому кохала...

Вікторія Тодавчич

Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.

42

15

2003

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12220