Один дрібний кабанчик за якісь там послуги начальству отримав від правління галявину. В особисте користування. Оскільки кабанчик був невеликого розуму, то вирішив ту галявину продати. А хотів він за неї чимало — віз жолудів.
Охочих не було, та й жолуді того року не вродили. Коли борсук прийшов і каже: "Віз не віз, а три діжки я тобі дам, а на галявині город влаштую". "Давай", — погодився кабанчик.
Борсук привіз ті діжки, а кабанчик собі міркує: "Як три діжки привіз, то, мабуть, дуже хоче мою галявину. А галявина чудова, з усіх боків дерева, а далі річка... Не віддам". І пропонує борсукові: "Давай, Борсуче, хоча б піввоза. А то минулого року приїздив пан із сусіднього села, хотів весь цей край лісу купити, так він йому сподобався".
Почухав борсук потилицю і каже: "Привезу я тобі ще діжку, а більше не дам — нема". "Хай тоді стоїть галявина, їсти не просить", — відповів кабанчик.
На тому й розійшлись.
А влітку спека настала, пожежа зайнялась, і вигоріли дерева біля тої галявини. І стала вона вже не посеред лісу, а посеред колод горілих, і не галявина, а так собі. А кабанчик про це і не дізнався: ще навесні до мисливців у руки потрапив.