رسالة ١٠٤
الروح بكت والعين جفت وقلوبنا تضل طريقها وهل للقلوب التائهة مرسي وهل للعيون السائرة طريقاً يهديها للصواب هل من الحياة مفر أم هي فقط حرب بلا عنوان قتال نحارب فيه أنفسنا حتى تهزمنا الحياة تهزمنا أشد هزيمة تستبدل كل ذرة نقاء تكمن بقلوبنا بسم أسود لا يعرف إلا القسوة والألم والخذلان هل ستنزف ندوبنا رحيقاً أم سنحارب إلى الابد مع أشواكنا حتي يقضى علينا الزمان إن هذا الزمان قاسٍ ولكن هل قسوته ستجعل من قلوبنا عنوان أم سنصل لنهاية طريقنا بسلام..
2020-10-27 23:45:16
0
0
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
2405
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11996