Elhalványulok
Nana
Elhalványulok.. Nem érzek semmit,csak a hatalmas ürességet. Mindenki csak úgy kilépett az életemből, Vagy inkább felforgatta? Hogyan szeretnék bárkit is, Ha ez történik belőle, Nincs erőm az élethez, De eldobni sincs kedvem. Mi lenne ha újrakezdeném? Haggyam itt barátaim egy nagy drámáért? Talán..Vagy mégsem. Bár lehet az mégis jobb lenne. Kevésnek érzem magam a tömegben. Egy pontnak,kit mindenki szeme elkerül. De bezzeg ha kerekesszékkel látnak engem,mint egy fiatal lányt az utcán, Mindenki megbámul,mivan,ilyet még nem láttál? Azt mondják sajnálnak, Persze,hisz ettől minden rendben lesz, Sajnáld inkább magadat, Hogy naponta kelljen ezt a szörnyeteget nézned. Nem várom el,hogy segítsenek, Boldogulok magam is, Ennyi idő alatt megtanultam, Hogyan tűrjek el bármi fájdalmat is.
2019-06-01 09:18:28
6
0
Інші вірші поета
Éjfél Csak akkor.. Hadd,hogy éljek Tenger
Інші поети
Princess Mwas
@princess_mwas
MaggieB
@MaggieB
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
21
1545
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10920