Плата
Гортаю за стрінкою сторінку У горлі ком у роті гірко Я десь почув ридаючу дитинку Я схаменувся та промайнувши стрімко У холі власної свідомості стою Моя душа вже сповнена по вінця А я все лью и лью Не розуміючи що дах спливе по бильцях Якщо це все я не скінчу По горло я напився ледь стою Тікай від мене мариво яснее Не тьмар мої без того сплутані думки Я не боюсь своєї скелі Як Прометей на ній я повішу За щастя кожного, тепла і знання я сплачу
2020-04-20 14:35:41
2
0
Схожі вірші
Всі
Тарантела (Вибір Редакції)
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
44
34
7671