3
-Хочеш чаю, -запропонувала я.
-Якщо можна?
-Так, іду зроблю, а ти сідай он там диван.
-Дякую.
Я пішла на кухню заварювати чай. "Отямся Еммі, це тільки сон. Ні це не може бути ніяким сновидінням. Не вірю батькам в те, що вони мені сказали. Дуже рідко вони їдуть до бабусі, тим паче мене вдома одну навіть не залишають. "
Я зробила чаю і пішла з підносом в гостину.
-Дякую, ще раз.
-Та нічого. Ти можеш, відповісти на деякі мої питання?
Я вагалась це говорити навіть глянути не воліла, але все таки побачила цю посмішку, як в малої дитини.
-Звичайно, Еммі, питай.
-Звідки ти дізнався, де я живу і чому прийшов.
Він глянув в мої очі, а потім сказав.
-А, що тут такого прийти в гості до нового друга, я дізнався де ти живеш, випадково. Я бачив тебе, як ти заходила в свій будинок.
-Ясно, вибач за...
Просто, чому так дивитися на мене, ніби я з глузду з'їхала. Таки, вчора була я надто наївною.
-Та нічого, а твої батьки де?
-Поїхала до бабусі, мене залишили.
Він підхопив вівсяне печиво і спробував на смак, запивши чаєм.
-Чудовий чай.
Кларк помітив, що я нічого не їм і подав мені печиво, наливши в моє горнятко теплого чаю.
-Ти чого така сумна.
Я спустилася на землю.
-Просто в мене погане передчуття, я збиралася малювати...
Я не могла говорити, коли Кларк дивився на мене великими очима, здавалося, що він бачив мене скрізь.
Я взяла його руку і потягла в свою кімнату, показавши полотно.
-"Rose", -прочитав Кларк.
-Так, що це може означати, я цього не малювала, я б нізащо не вчинила так з полотном.
-Я тобі вірю.
-Справді?
Кларк напружено подивився в напрямок вікна.
-А ти, як думаєш.
-Але ж ми познайомилися тільки вчора.
Він не зупиняв погляду від мого обличчя.
-Еммі, а хто казав, що ми з тобою тільки вчора познайомилися, я знаю тебе давно, і ти мене теж.
Про, що він говорить, я не розуміла. Кларк підійшов ближче до мене, підперши стінку рукою.
-Згадаєш, -прошепотів у вухо мені він.
-Якщо можна?
-Так, іду зроблю, а ти сідай он там диван.
-Дякую.
Я пішла на кухню заварювати чай. "Отямся Еммі, це тільки сон. Ні це не може бути ніяким сновидінням. Не вірю батькам в те, що вони мені сказали. Дуже рідко вони їдуть до бабусі, тим паче мене вдома одну навіть не залишають. "
Я зробила чаю і пішла з підносом в гостину.
-Дякую, ще раз.
-Та нічого. Ти можеш, відповісти на деякі мої питання?
Я вагалась це говорити навіть глянути не воліла, але все таки побачила цю посмішку, як в малої дитини.
-Звичайно, Еммі, питай.
-Звідки ти дізнався, де я живу і чому прийшов.
Він глянув в мої очі, а потім сказав.
-А, що тут такого прийти в гості до нового друга, я дізнався де ти живеш, випадково. Я бачив тебе, як ти заходила в свій будинок.
-Ясно, вибач за...
Просто, чому так дивитися на мене, ніби я з глузду з'їхала. Таки, вчора була я надто наївною.
-Та нічого, а твої батьки де?
-Поїхала до бабусі, мене залишили.
Він підхопив вівсяне печиво і спробував на смак, запивши чаєм.
-Чудовий чай.
Кларк помітив, що я нічого не їм і подав мені печиво, наливши в моє горнятко теплого чаю.
-Ти чого така сумна.
Я спустилася на землю.
-Просто в мене погане передчуття, я збиралася малювати...
Я не могла говорити, коли Кларк дивився на мене великими очима, здавалося, що він бачив мене скрізь.
Я взяла його руку і потягла в свою кімнату, показавши полотно.
-"Rose", -прочитав Кларк.
-Так, що це може означати, я цього не малювала, я б нізащо не вчинила так з полотном.
-Я тобі вірю.
-Справді?
Кларк напружено подивився в напрямок вікна.
-А ти, як думаєш.
-Але ж ми познайомилися тільки вчора.
Він не зупиняв погляду від мого обличчя.
-Еммі, а хто казав, що ми з тобою тільки вчора познайомилися, я знаю тебе давно, і ти мене теж.
Про, що він говорить, я не розуміла. Кларк підійшов ближче до мене, підперши стінку рукою.
-Згадаєш, -прошепотів у вухо мені він.
Коментарі