Могильна тиша.
Декілька хвилин, і Оксана почала рухатись до відчиненої кімнати. Дівчина зазирнула  туди – нікого. Але звідки вона могла знати, що двері почнуть страшенно рипіти, а у темряві солодко спатимуть люди Вольфовича? Завдяки скрипоту, не встигши хоч трохи прочунятися, схопилися із ліжка всі троє, а по ззаду Ксені виросла постать у дорогій турецькій піжамі.
«Оце так звукоізоляція» - прошепотіла під ніс дівчина і хутко пролізла між ногами сонного багача. Той нічого не помітивши рушив у перед – до своїх людей, вважаючи, що зловмисники перед ним.
Оксані закортіло поспостерігати за цим видовищем – усі вони кусалися, хвицали ногами, дряпалися, горлали. Степан Вольфович заїхав ліктем у вухо Марині Кальці, її рука була у роті Юри, а пальці Юри були у довгому, кучерявому волоссі Тимура Радька. Хтось із них додумався включити світло. Кожен був просто таки приголомшений, що усі вони гамселили один одного.
- Ви що, всі ідіоти? -  горлав чоловік у піжамі. – Не вже крадій стане одягатися в дорогу піжаму?!
- Я … Я сильно,  дуже сильно знала, та . . . забула, мій пане, – ледве вичавила з себе Марина.
- Замовкни! – не став дослуховувати її Степан, протираючи втомлені від різкого світла очі. Він мимоволі глипнув на сходи і помітив дівчину з зелено-фіолетовими пасмами розкуйовдженого волосся, в джинсовій блузі, з брикетами, у мокрих кросівках і джинсах в горошок,  що були протерті на колінах. – Так ось вона! Зловити її як червоного окуня. А ще, - господар гордо виправив плечі і вирячивши очі добавив, - дзвінок в поліцію. Вже!
Оксана стрімголов мчала на безкінечних сходах вгору, але ось вже зовсім близько, біля закінчення,  її ногу схопила дужа рука Юри, і вона глянула наниз. Там уже спішили і багатій, і Марина, і Тимур, який одночасно поправляв однією рукою довге волосся, а другою хапався за перину.
Вона пригадала батькову розмову по телефону з російськими колегами : «Деньги деньги, деньги. Догнали и цапнули за попу.» А також їй пригадався рідний будиночок із схожими сходами…    
Обличчя Ксені скривилося від болю, бо Юра уже волік її по ступеньках, сильно тримаючи її брудний кросівок лівої ноги. Оксана кричала відпустити, адже кому буде добре на її місці – волосся стало ще більш розпатлане, на нього ще й наступила Марина своєю важкою ногою сорок п’ятого розміру. Від удару в сходи у неї випав передній, ще молочний зуб, а права нога вдарялася об стіну.
- Вітф-фус-сти бен-не - намагалася вимовити Ксеня, рятуючи свою праву ногу від чергового удару.
Степан Вольфович наказав зв’язати мотузками дівчину до стільця і закрити її рота пов’язкою, бо на крики могли збігтися прохожі люди.