Задум
Тепер вона без грошей, без їжі і без надій. А далі що? Можливо навіть нічого.
Цілісінький день вона спостерігала за людьми у парку: жваві діти, їхні батьки, дідусі і бабусі. Але найбільшу увагу на себе привертав нахабний чолов’яга. Він час від часу поглядав на годинник і злісно кидав погляди на життєрадісних дітей. Оксана вирішила простежити за ним.
Всю дорогу він гарчав на когось у слухавку, озирався і частенько потирав потилицю. Чоловік зупинився біля великої вілли. Оксена вже починала закашлюватися від цієї погоні, але ось вона привела її до багатого стариганя.
За підслуханою розмовою Оксана зрозуміла, що власник дому - якийсь Степан Вольфович, і що грошей у нього кури не клюють, а це значить, що нічого страшного не відбудеться, якщо бідна чотирнадцятирічна дівчинка позичить у нього декілька кольє, або ж пачечку купюр. А його людина – Юра Козячий. Чи Котячий? Оксана добре не розчула його прізвисько. За цілий день Оксена встигла вивчити і його колег – Марину Кальку та Тимура Радько.
У неї був план : о другій години ранку обшукати фортецю цілком можливо, що деякі коштовні сувеніри будуть у будинку і виставлені як у музеї). Але усі інші деталі просто заважали зосередитись і сконцентруватися на спостереженні. Наприклад – як вона вдереться у дім? (Оксана ж не привид Дракули і не має таланту ходити крізь стіни). А що як човгання її намоклих кросівок «Nike Air Mix» (на вулиці, з якогось дива періщив дощ, неначе із котів і собак), викриють її прямісінько в найневдаліший момент, і що вона робитиме, коли виявиться, що у будинку сигналізація? Це можна було дізнатися лиш спробувавши залізти через дірку у дверях для кота.
Хто не ризикує, той не п’є шампанське.
На превелике диво Оксана влізла і вилізла із дірки, не було встановлено сигналізації, і кросівки не човгали…
Цілісінький день вона спостерігала за людьми у парку: жваві діти, їхні батьки, дідусі і бабусі. Але найбільшу увагу на себе привертав нахабний чолов’яга. Він час від часу поглядав на годинник і злісно кидав погляди на життєрадісних дітей. Оксана вирішила простежити за ним.
Всю дорогу він гарчав на когось у слухавку, озирався і частенько потирав потилицю. Чоловік зупинився біля великої вілли. Оксена вже починала закашлюватися від цієї погоні, але ось вона привела її до багатого стариганя.
За підслуханою розмовою Оксана зрозуміла, що власник дому - якийсь Степан Вольфович, і що грошей у нього кури не клюють, а це значить, що нічого страшного не відбудеться, якщо бідна чотирнадцятирічна дівчинка позичить у нього декілька кольє, або ж пачечку купюр. А його людина – Юра Козячий. Чи Котячий? Оксана добре не розчула його прізвисько. За цілий день Оксена встигла вивчити і його колег – Марину Кальку та Тимура Радько.
У неї був план : о другій години ранку обшукати фортецю цілком можливо, що деякі коштовні сувеніри будуть у будинку і виставлені як у музеї). Але усі інші деталі просто заважали зосередитись і сконцентруватися на спостереженні. Наприклад – як вона вдереться у дім? (Оксана ж не привид Дракули і не має таланту ходити крізь стіни). А що як човгання її намоклих кросівок «Nike Air Mix» (на вулиці, з якогось дива періщив дощ, неначе із котів і собак), викриють її прямісінько в найневдаліший момент, і що вона робитиме, коли виявиться, що у будинку сигналізація? Це можна було дізнатися лиш спробувавши залізти через дірку у дверях для кота.
Хто не ризикує, той не п’є шампанське.
На превелике диво Оксана влізла і вилізла із дірки, не було встановлено сигналізації, і кросівки не човгали…
Коментарі