Все почалося зі звичайного уроку геометрії, до якого ніхто з восьмикласників як слід не підготувався.
Першому дісталося на горіхи Сашкові. Ольга Миколаївна викликала його доводити теорему Піфагора. Довести-то Сашко довів, але, на жаль, не теорему, а Ольгу Миколаївну.
Настала черга білявки Настусі випробувати своє щастя біля дошки. Почала вона гарно: правильно намальований трикутник справив на всіх враження.
— А тепер доведи нам теорему! — попросила вчителька.
Тремтячої рукою і з острахом на обличчі Настя пише слово: "Доведення", сподіваючись на щось, що врятує її від небажаної оцінки у щоденнику. І трапляється диво — дзвенить дзвоник. Всі з полегшенням видихають.
— Нічого, восьмикласники! Завтра на першому уроці продовжимо. І спробуйте тільки не вивчити!
Наступного ранку, заходячи до кабінету математики, я оторопіла. На дошці було написане доведення вчорашньої теореми .
— Друзі, подивіться, — показала я на дошку, — цього учора не було!
— Ну то й що? Може, то Ольга Миколаївна написала.
— Навіщо це їй? Чи в неї інших справ немає?
— Та це, мабуть, Піфагор вночі приходив, побачив знайому теорему і став доводити! — розсмішив усіх Сашко.
До класу зайшла Ольга Миколаївна.
— Чого галасуємо? Ви б так завзято доведення теореми вчили, як оце зараз смієтесь.
Вчителька математики помітила зосереджений на центральній дошці погляд учнів: —Які ж ви молодці, восьмикласники! А ще вчора я вас лаяла. Хто ж це постарався? — запитальний погляд пробіг по класу.
Всі мовчали, бо цього, насправді, ніхто з них не писав.