Я повернувся до Гренцлава через місяць. Весілля пройшло без інцидентів, інших замахів на Мері Сью не було і секретна служба втратила пильність, хоч Мартіна Богарта так і не спіймали.

Цього разу я виглядав як старий моряк. Замурзаний, багато разів штопаний південоморський плащ, довгополий шкіряний капелюх, тріснута липова люлька, сива борода лопатою та бакенбарди. Я навіть трохи прикульгував на ліву ногу, як шкіпер з “Необачного”, з якого я скопіював цей облік. Пройти у місто мені було легко, а от мій вантаж довелося провозити таємними підземними ходами контрабандистів. Це було досить важко та дорого, але воно того коштувало. У величезному ящику, який був захищеним купою дуже рідкісних та дорогих амулетів, магічних арканів, та пентаграмою Ахіплекса, мирно спав чорний демонічний пес ґрим.

Кажуть, що ця магічна потвора була породженням проклятого шлюбу демона з самих глибин останнього кола Пекла та болотного духа Френіра, якого зображують у вигляді велетенського вовка. Може й так, а може й ні, але той ґрим був чи не найстрашнішою потворю у світі. Самим уособленням Смерті. Я б назвав його Гарантованою Смертю, але це прізвисько вже давно належить мені. Вполювати ґрима можна тільки на Жахливих Болотах. Залишитися при цьому живим — це вже справжнє диво, варте окремої саги. А я задумав справу ще крутіше — полонив ґрима та планував використати його проти Мері Сью.

Тиждень я вивчав розклад принцеси, план Королівського парку, де вона гуляла кожного дня, цькував ґрима на її носову хустинку, що за чималеньку суму поцупив для мене один з королівських слуг. Нарешті час прийшов. На винайнятому візку я підвіз ящик з ґримом до потрібної сторони парку. Розтрощив одне колесо і полишив візок, начебто колесо зламалося, а володар візка побіг за допомогою чи інструментами. Сам сховався у кущах десь за двісті кроків від місця подій. Нехай я цькував ґрима саме на Мері Сью, але ця потвора може роздерти всіх на своєму шляху. Краще бути від неї подалі.

Принцеса з охороною вийшла на потрібну мені алею парку. Охоронці розбрелися і Мері Сью опинилася практично одна на розрахованій мною відстані від ящика з ґримом. Що ж, саме час. Я дістав арбалет. Ні, я не буду цілити у Мері Сью — навряд чи з цього щось вийде. Цього разу я прицілився у хитрий вузол, що стримував ящик ґрима закритим. Вжуххх, і моя стріла, наче ножем, розрізала його. Кришка ящика звільнилася, разом з вузлом розірвалася й пентаграма, що магічно струмувала потвору всередині.

Чорною блискавкою вилетів ґрим з ящика, перестрибнув височенну огорожу Королівського парку, наче її й не було і кинувся до Мері Сью. Охоронці помітили його, їх амулети заграли червоним кольором попереджаючи про магічну небезпеку, але вдіяти вони вже нічого не могли. Пекельна потвора в обліку жахливого чорного пса була швидша за все. Ще мить і вона біля ельфійки. Я закрив очі. Мені по-різному доводилось вбивати людей, я точно не боявся виду крові, але бачити як когось шматує ґрим — це було занадто навіть для мене.

— Ой який чудовий песик! — почулося мені.

— Хто тут у нас такий гарний хлопчик? — продовжував дівочий голос.

Я обережно відкрив одне око. Не повірив тому що їм побачив і відкрив друге.

Велетенський чорний пес сидів поруч з Мері Сью. Та гладила його по голові. Почухала за вухом. Ґрим ліг та повернувся пузом догори. Мері Сью почала чухати і його. Пекельна потвора задоволено заскавучала.

Я розлючено плюнув на землю, розвернувся та пошкутильгав якомога далі від цієї сцени. Повернув за кут та у розпачі притулився до стіни.

Що це діється?! Як таке може бути? Вже третій раз поспіль абсолютно надійний засіб дає збій. Такого ніколи не було і не може бути! Хто я після цього? Як мене будуть називати? Марті-Можлива Смерть? Марті-Якщо йому дуже поталанить Смерть? Марті-Невдаха? Марті-Безпорадний Блазень? Я стиснув зуби так, що вони жалібно заскреготали. По щоці покотилася якась капля. Що це? Я витер її рукою, а після цього шоковано витріщився на вологу на своїй долоні. Це … сльоза?! Я ніколи не плакав. Ніколи у своєму житті. Навіть у дитинстві, коли вітчим до кривавих рубців поров мене шкіряними ременями, я не подарував цьому світу жодної сльозинки. А тут …

В цей момент у долоні опинилися два дрібних мідяка.

— Не плач, старий. Купи собі шматок хліба. — це якийсь добрий житель Гренцлава прийняв мене за жебрака, що просить подаяння.

Невже це моє майбутнє? Просити милостиню на вулицях Гренцлава. Марті-Жалюгідний Жебрак. Ні! Не бувати такому! Я у люті жбурнув подалі ті мідяки. Тепер це вже не бізнес, це — особисте! Щоб там не було, але я дістану тебе клята ельфійська відьма! Ти здохнеш, Мері Сью. Я це гарантую.