Я відчинив двері та зайшов. Всі, хто сиділи за столиками, замовкли та вилупили на мене очі. Певне, нечасто сюди заходять люди, одягненні як мисливці Великої Вільної Пустки. А може їх увагу привернув огрядний меч у непоказних, але зручних піхвах, що висіли у мене на поясі.

Відразу побачив її. Вона чи не єдина, хто не звернув на мене уваги. Сиділа за якоюсь металевою табличкою чи щитком. На ньому горіла, мабуть, за допомогою якоїсь магії, емблема у вигляді яблука, яке хтось надкусив. Її погляд не відривався від цієї таблички, а обидві руки робили за нею якісь швидкі рухи. У такт до цих рухів лунало не гучне, але досить чітке клацання, наче мініатюрний кінь цокав по бруківці якоїсь з вуличок Гренцлава.

Я підійшов ближче до неї. Придивився. Так — це вона, виглядає так само як мені її описували. Велике округле лице, все у вуграх, друге підборіддя, що загрожує з часом перейти у третє, давно не мите та так-сяк причесане руде волосся, рогові окуляри з незграбною оправою та товстезними лінзами. Вона, мабуть, нещодавно їла печиво, крихти якого прилипли до нижньої губи та застрягли на грудях у затертому розтягнутому вовняному светрі, який мішкувато сидів на ній.

Я кахикнув, щоб привернути увагу. Вона продовжувала зосереджено та натхненно чаклувати за своєю чарівною табличкою. Кахикнув ще раз, на цей раз голосніше.

Це спрацювало. Дівчина переді мною нарешті відірвала погляд від таблички та подивилася на мене. Не повірила своїм очам. Схопила серветку, що лежала на столі та протерла окуляри. Її очі збільшилися від подиву до неймовірних розмірів, які до того ж ще й збільшили лінзи, крізь які вона очманіло дивилася на мене.

— Мартін?! Мартін Богарт, що … як … Цього не може бути! — шоковано вигукнула дівчина.

— Олена Будько, також відома як Лаіріель Лютіен? — спитав я, хоча вже знав відповідь.

— Як … Чому? Навіщо ви тут? — не могла відійти від шоку вона. Через мить в її очах промайнула здогадка. Здивування змінилося на паніку та жах.

— Ви прийшли вбити мене? Це — ваш останній засіб вбити Мері Сью, Марті-Гарантована Смерть? — чи не вперше вона змогла вимовити декілька закінченних та послідовних речень поспіль. Її нижня губа задрижала, з неї, нарешті, впали додолу крихти печива, голос затремтів.

Мимоволі на моєму обличчі з’явилась задоволена хижа посмішка. Для багатьох вона була останнім, що вони бачили у своєму житті. Але не цього разу.

Я зробив крок у сторону і з-за моєї спіни вийшов невисокий сухорлявий чоловік похилого віку з акуратною сивою борідкою.

— Доброго дня, пані Олено. Я — Веніамін Едуардович, психолог з великим досвідом. Пан Богарт розповів мені про ваші проблеми і я певен, що зможу допомогти вам.

Чоловік зробив ще крок вперед до столу Олени, схопив вільний стілець та присів. Та перевела очманілий погляд з мене на нього.

— Перше, що вам потрібно зробити, це зрозуміти, що ви маєте проблеми, які треба вирішувати. — продовжував Веніамін Едуардович.

— А … Хіба я маю? — зовсім розгублено спитала Олена.

— Звичайно! Подивіться на себе — ви молода красива дівчина, а запустили себе. Ці окуляри, ви їх у своєї бабусі позичили, чи що? Цей светр… Коли ви останній раз робили зачіску? Дивилися на себе у дзеркало?

— Так, але … — слабо спробувала протестувати дівчина.

— Я розумію, що у вас там щось не вдалося в особистому житті та ви повністю поринули у творчість. Але ж і ваші твори страждають через ваші психологічні проблеми. Ця ваша Мері Сью — це ж зовсім нереалістичний персонаж! Ви сублімуєте себе, ту якою ви хотіли б бути, та життя, яке хотіли б прожити, у неї. При чому надаєте їй таких ідеальних рис та нереальних властивостей і гідностей, що ніхто з читачів не може у це повірити.

— Ви так думаєте?

— Звичайно, тільки проаналізуйте …

Олена та Веніамін Едуардович повністю поринули у бесіду і я не став слухати їх далі та попрямував до виходу. Вийшов на вулицю. Похмуре небо цього, маловідомого для мене, світу рясніло дрібним дощем. На якусь мить я уявив, що то сльози Мері Сью, і з насолодою підставив йому лице. Довгих дев’ять місяців, тридцять дев’ять тижнів, двісті сімдесят три дні я витратив на пошуки розв'язання цієї проблеми. Де я тільки не бував, з ким тільки не розмовляв, які таємні сувої та грімуари не читав. Витратив весь чималий аванс та й значну частину своїх заощаджень. Але знайшов відповіді на свої питання і портал в цей світ. Клята Мері Сью приречена. Та, хто її породила, з нею ж і покінчить. Веніамін Едуардович зробить свою справу. Бо він — справжній майстер. Як і я — Марті-Гарантована Смерть.