Вогник

Проводжу його по моїй квартирі. В коридорі залишаємо куртки і взуття, перші двері вітальня. Світла кімната із сонячної сторони, з балконом. Багато квітів, люблю їх. Орхідеї, цикламени, кімнатні троянди, кактус, лілії, фікуси, і ще немало тих, зі складними назвами. Як і у всіх диван, кутовий, напроти телевізор, не самий сучасний. велика шафа заставлена книгами вздовж всієї стіни навпроти вікна. Невеличкий журнальний столик, на ньому ще стоїть недопита, вранішня кава.

Наступні двері в мою кімнату, вона здається більшою за вітальню, через те що пофарбована в білий і ніжно лавандовий . Велике ліжко, велике вікно, вихід на балкон. Стіл із комп'ютером стоїть біля ліжка, і там же ш невеличкі двері, вхід до моєї маленької гордості, гардероба.  Незнаю навіщо потрібна була ця кімнатка з самого початку, маленька, без вікон, трикутної форми, але як гардероб вона неймовірно зручна.

Напроти моєї кімнати, ще одна. Невеличка гостьова кімната.
– Ти тут житимиеш, можеш змінити все що завгодно. Гроші є так що за це не хвилюйся. Думай що хочеш щоб тут було, як придумаєш скажеш, добре?
– Добре. Я справді можу тут зробити як мені сподобається? – чому він такий не впевнений, хто його вже розчарував так, що він недовіряє всім? Я справді цього не розуміла. Чого ж він все ж боїться.

А кімната була сумною. Блакитні стіни, вікна наче й великі, але чомусь світла не вистачає. Ліжко, стіл, два стільці, порожня шафа. І все. Не любила заходити сюди.
Далі по коридору ванна кімната і туалет, окремі. А за ними маленька, зручна кухня. Невеличкий холодильник, плита, мікрохвильова піч, соковитискарка. Шафки в яких стоїть посуд і той невеличкий запас їжі, кілька упаковок вівсянки, пакетик макаронів, трохи, муки якій напевно вже рік, і багато різного чаю. Обожнюю чай.
– Вогник а будеш яєчню, трохи незвичну?
– А як то незвична яєчні? З чого?
– То секрет. Ну то будеш?
– Буду.
Відправляємо малого до себе в кімнату, вмикаю комп'ютер і на ньому знаходжу пару скачаних мультфільмів. Хай трохи відпочине.
Повертаюся до кухні, готувати. Три яйця вжбиваю поступово додаючи молоко, трохи солі і перцю, і чудо секрет, три ложки вівсянки. Розміщуючи і вливаю на пательню, накриваю кришкою. Ще 5-6 хвилин і буде готово. В цей час вмикаю чайни. Яким би чаєм пригостити малого. Незнаю. Можна он той зелений з фруктами, або той трав'яний, напевно все ж із трав.
Яєчня готова. Викладаю на тарілку, в холодильнику знайшла два помідори, поріжу додам спецій і буде салат.
– Вогник йди їсти – кричу, щоб точно почув.
О чую, біжить, посміхаючисьце чудо влітає в кухню.
– Ухти, то ти сама зробила, круто. – Швидко промовляє, і всідається за стіл. Ось вже відламує перший куточок і кладе до рота.– Як смачно – викрикує, і посміхається вогник.
Я сідаю біля нього, вечеряєм в тиші.
П'ємо чай з медом і періжками.
– Ну то що, будем йти спать?– капитую в малого.
– А можна мені з тобою сьогодні постать, нехочу бути сам.
Він дивився на мене тими ж сумними очима, і я не збиралась відмовляти йому.
– Звісно, тільки спочатку в душ, тримай полотенце і ось вдягнеш ,наче тобі підійде. – В шафі знайшла дитячі речі плимінника, він вже виріс, йому вони точно не знадобляться.
В той час як Вогник був в душі швидко знайшла ще одну подушку і ковдру.
Це ж треба буде документи на опікунство оформити. Як? Хоча, треба попросити допомоги у знайомого, він чимось таким займався. Колись, наче. І в школу йому треба, вже напевне з вересня, але в який клас? Треба запитати Вогника чи ходив він до школи.
Малий несміливо входить до кімнати, стоїть в дверях, наче незнає де подітися.
– Вогник, йди сюди. Ти з якої сторони спать хочеш?
– А можна біля вікна? – В нього так заблистіли очі, маленький ще.
– Йди, лягай. А я швидко в душ, і зараз повернуся.

Хвилин за п'ять повертаюся в кімнату. Хлопчик вже спить, втомився. Зовсім самому складно бути, але нічого, тепер я буду поруч. Вкривають його ковдрою і лягаю поруч.
– Я тепер завжди буду з тобою– тихенько, ледь чутно промовляю.
І знову цей сон, і знову мене кидають в реальність. Чому я ще досі жива? Нехочу. Страшно.

– Лара, Лара, Лара прокинутися, не спи, це тільки сон, чуєш, я поруч.– Відкриваю очі мене за плече трясе Вогник. Після сну очі не одразу фокусуються, бачу що в малого сльози на очах. Обіймаю його.
– Тихо, тихо, тепер все добре. Дякую тобі сонечко моє. Дякую.– Який же ш він маленький ще.– то що будем снідати? Хоча в мене майже нічого немає, тому пропозиція ходімо в магазин.
– М...можна в магазин. І нам напевно поговорити треба, і я  розповісти багато хочу.
– Тоді дивись, йдемо в магазин, і там недалеко є кав'ярня, там дуже смачний чай зі штруделем, там і поговорити вийде. То йдемо?
– Йдем.
Знову даю йому одяг плимінника, цього разу швидко збираємось.виходимо з квартири, йти нам знову через парк, зранку він такий же прекрасний як і ввечері. Зараз видко цвіт вишні і акації, на клумбах де-не-де ще можна побачити тюльпани і нарциси. Сьогодні тепло, сонечко даке щасливе-щасливе, що дарує свої промінчики світу. Вогник несміливо бере мене за руку, посміхаюсь йому а він мені. І в цей момент все здається таким незначним, всі проблеми які, здавалось не мали рішення, зараз здаються нісенітницею. І я розумію що так має бути, адже цей малий частинка мене, а я частинка його. І тепер ми будемо разом. Я його нікому не дам ображати, адже його біль, печаль і сльози, то і мої відчуття. Тому я зроблю все, буду боротись з цілим світом, щоб мій Вогник був щасливим.