Пролог
— Я тебе кохаю –промовила вона, так відверто, не приховуючи нічого, сподіваючись, що не тільки вона це відчуває. Що не тільки вона прокидається з його іменем на вустах, заслуховується його голосом, губиться в його, таких блакитних очах. Не тільки вона, не може представити свого життя без нього, без його стуку серця зранку, таких ніжних обіймів перед роботою, таких захоплюючих поцілунків, від яких втрачаєш землю під ногами. Вона сподівалася що життя тільки починається, і разом вони подолаюсь всі труднощі.
Але щось пішло не так. Він, не сказавши ні слова, не подивившись їй у вічі, просто вийшов з кімнати, тихо закривши двері. То було жахіття, в неї з'явилося відчуття, що їй плюнули прямо в душу, розтоптали всі мрії, і знищили її життя. І хто? Той кого вона кохала. То був кінець. З того моменту вона більше не відчувала щастя, болю, печалі, любові, нічого. Вона була таким живим мерцем, живучи без цілі. Вона не розуміла чому вона не померла в той день коли все припинилося, не знала чому боги тримають її на цьому світі, і для чого змушують що дня бачити щасливих людей в яких життя тільки починається.
Але, одного, не дуже сонячного, весняного ранку все змінилося. Вона, йдучи з роботи, до своєї маленької, не затишної квартири, на узбіччі, побачила хлопчика. Він стояв такий самотній і розгублений, що здався їй схожим на неї саму. І вона підійшла до нього. Йому було не більше 10, ще зовсім малий, але його погляд. Здавалось що він прожив вже не одне життя так і не знаючи як то бути дитиною. Він не довіряв людям, так само як і вона.
І в той момент щось змінилося, в них двох, в цьому шаленому, часом несправедливому світі. Вони повірили один одному і з цього почалося їхнє, нове життя.
Коментарі
Показати всі коментарі
(1)